Їх нелегка доля назавжди поєднала…

0
167

    Дата 22 червня  1941 року уособлює жах і горе,  страждання, смерть і руйнацію, початок страшних днів, місяців  1941-1945 років. Війна!  Це слово нам знайоме і  сьогодні, коли на сході України йде неоголошена війна…  Але наш обов`язок вкотре і через століття нести світлу пам’ять про героїв, які своїм життям перемогли фашизм…

Ця розповідь вона трагічна і щаслива, бо мова йде про людей на долю яких випали роки лихоліття. Він  – Ладик Олександр Іванович, 1927 р.н., учасник бойових дій, майор у відставці,  родом  з с.Торговиця Новоархангельського району. Його сьогоднішня дружина –  Смілик  Ольга Андріївна, 1931 р.н.-  дитинство якої припало  на війну. Трагічність у  тому, що проживши своє життя вони на схилі  літ залишились наодинці – без рідних і близьких… Олександрійський геріатричний будинок, в якому вони проживають, став для них рідною домівкою та поєднав їх долі…

О.І.Ладик, 90 річний ветеран війни розповідає:

–  Я пізнав лихоліття фашистської навали: смерть,  вивіз  молоді до рейху, голод і холод… Мій бойовий шлях пов’язаний з повітряно-десантними військами з якими довелося  пройти шлях від визволення Кіровограда  і до Лієпаї (Естонія).  Наші  війська були особливого призначення. Пройшов прискорені офіцерські курси, готувався на льотчик        а, але доля  розпорядилася так, що став десантником.  Здебільшого нас кидали на спецоперації в тил фашистів, на прорив фронту… Все було. Важко  згадувати своїх побратимів десантників, які загинули в нерівних боях проти озвірілого ворога. Жорстокі то були бої з есесівськими головорізами, вишколеними  відбірними військами гітлерівської армії. Особливо страшними були рукопашні бої – хто кого. Хто сильніший, той і виживав… Демобілізувався з армії  в 1949 році. До виходу  на пенсію – 1989 рік, проходив службу в  військкоматі Новоархангельська. Мав дружину – померла. Сини живуть своїм життям. Правда один навідується до мене…  Так  склалося в житті, що я залишився один і нікому не потрібний. Уже 4-й рік проживаю в геріатричному будинку. Сталося лихо – поламав руку. Думав, що це вже кінець у такому віці. Виходила  мене колишня медсестра  Ольга Андріївна Смілик. Сьогодні – це моя  вірна дружина, яка подарувала мені віру в життя, що і в 90 років ти ще потрібен. Нам виділили  кімнату. Все у нас є: мир і  злагода, повага і радість, що ми в двох. Дякувати державі за нормальні умови. Усе про що можна міряти в такі роки- маємо…

 О.А.Смілик, пройшла тяжкі випробування життям.  Війна застала її  10- річною олександрійською дівчинкою, що мешкала по вул. Декабристів. Батько пішов на фронт. На руках у  мами залишилось двоє дівчаток.

– Знаєте в дитячій пам’яті навічно вкарбувались роки окупації, коли фашисти стріляли і вбивали мирне населення, коли були облави, коли примушували за дарма працювати, коли місто  порожніло і  вимирало від розстрілів … Важко було мамі, але вона шукала підзаробітки, щоб  прогодувати, в щось одягти… Звільнили Олександрію. Що робити? Куди йти вчитися? Обрала медичну школу, що була на той час. Вивчилася  на медсестру, а роботи в Олександрії  не було. Поїхала в с.Зелене Петрівського району. Там було місце медсестри у ФАПі. Чоловік рано помер. Залишилась одна. Працювала  на півтори ставки. Мала гарний город, сад в якому лише одних яблунь було 7 сортів, якими  частувала від осені до весни хворих… Вийшла на пенсію. Вирішила поближче до рідного міста  переїхати. Придбала будинок в Новій Празі, та роки своє взяли. Померла молодша сестра. Рідні ніякої, сама залишилась. Племінники роз`їхались хто куди. Кому  ти потрібний в такі роки. 10 років живу в геріатричному будинку, де знайшла собі спокій і  радість.  Тут зустріла вірного друга і порадника  Олександра Івановича Ладика. Знаєте у і в такому віці хочеться  доброго і теплого слова, моральної підтримки. Ми розуміємо і  допомагаємо один одному. Життя – складна річ. Не знаєш завтра, де впадеш. Щаслива доля звела нас на схилі літ. Початок війни – 22 червня, то найстрашніші і  найтрагічніші слова, які ми почули того дня: «війна!» Дорогі люди, цінуйте кожен прожитий вами день у колі рідних – це найщасливіша мить  вашого життя, яке дуже швидкоплинне. Радуйтесь, що поряд з вами рідні і близькі вам люди, спілкуйтесь, не відмежовуйтесь від  друзів та сусідів. Нехай добро і божа ласка,  і мирне небо завжди буде над нашими головами.

Такі вони долі тих, кого не оминула початок кривавої війни  1941-1945 років, коли один йшов у бій не відаючи чи повернеться живим, а інша – перенесла дитячий тягар фашистської окупації  в голоді і холоді, в щоденному чеканні смерті від рук окупанта. Вони приклад того, як треба жити, щоб життя було щасливим і радісним.  

І.Мельник

 

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Будь ласка, введіть свій коментар!
Введіть тут своє ім’я