Дата 22 червня 1941 року уособлює жах і горе, страждання, смерть і руйнацію, початок страшних днів, місяців 1941-1945 років. Війна! Це слово нам знайоме і сьогодні, коли на сході України йде неоголошена війна… Але наш обов`язок вкотре і через століття нести світлу пам’ять про героїв, які своїм життям перемогли фашизм…
Ця розповідь вона трагічна і щаслива, бо мова йде про людей на долю яких випали роки лихоліття. Він – Ладик Олександр Іванович, 1927 р.н., учасник бойових дій, майор у відставці, родом з с.Торговиця Новоархангельського району. Його сьогоднішня дружина – Смілик Ольга Андріївна, 1931 р.н.- дитинство якої припало на війну. Трагічність у тому, що проживши своє життя вони на схилі літ залишились наодинці – без рідних і близьких… Олександрійський геріатричний будинок, в якому вони проживають, став для них рідною домівкою та поєднав їх долі…
О.І.Ладик, 90 річний ветеран війни розповідає:
– Я пізнав лихоліття фашистської навали: смерть, вивіз молоді до рейху, голод і холод… Мій бойовий шлях пов’язаний з повітряно-десантними військами з якими довелося пройти шлях від визволення Кіровограда і до Лієпаї (Естонія). Наші війська були особливого призначення. Пройшов прискорені офіцерські курси, готувався на льотчик
а, але доля розпорядилася так, що став десантником. Здебільшого нас кидали на спецоперації в тил фашистів, на прорив фронту… Все було. Важко згадувати своїх побратимів десантників, які загинули в нерівних боях проти озвірілого ворога. Жорстокі то були бої з есесівськими головорізами, вишколеними відбірними військами гітлерівської армії. Особливо страшними були рукопашні бої – хто кого. Хто сильніший, той і виживав… Демобілізувався з армії в 1949 році. До виходу на пенсію – 1989 рік, проходив службу в військкоматі Новоархангельська. Мав дружину – померла. Сини живуть своїм життям. Правда один навідується до мене… Так склалося в житті, що я залишився один і нікому не потрібний. Уже 4-й рік проживаю в геріатричному будинку. Сталося лихо – поламав руку. Думав, що це вже кінець у такому віці. Виходила мене колишня медсестра Ольга Андріївна Смілик. Сьогодні – це моя вірна дружина, яка подарувала мені віру в життя, що і в 90 років ти ще потрібен. Нам виділили кімнату. Все у нас є: мир і злагода, повага і радість, що ми в двох. Дякувати державі за нормальні умови. Усе про що можна міряти в такі роки- маємо…
О.А.Смілик, пройшла тяжкі випробування життям. Війна застала її 10- річною олександрійською дівчинкою, що мешкала по вул. Декабристів. Батько пішов на фронт. На руках у мами залишилось двоє дівчаток.
– Знаєте в дитячій пам’яті навічно вкарбувались роки окупації, коли фашисти стріляли і вбивали мирне населення, коли були облави, коли примушували за дарма працювати, коли місто порожніло і вимирало від розстрілів … Важко було мамі, але вона шукала підзаробітки, щоб прогодувати, в щось одягти… Звільнили Олександрію. Що робити? Куди йти вчитися? Обрала медичну школу, що була на той час. Вивчилася на медсестру, а роботи в Олександрії не було. Поїхала в с.Зелене Петрівського району. Там було місце медсестри у ФАПі. Чоловік рано помер. Залишилась одна. Працювала на півтори ставки. Мала гарний город, сад в якому лише одних яблунь було 7 сортів, якими частувала від осені до весни хворих… Вийшла на пенсію. Вирішила поближче до рідного міста переїхати. Придбала будинок в Новій Празі, та роки своє взяли. Померла молодша сестра. Рідні ніякої, сама залишилась. Племінники роз`їхались хто куди. Кому ти потрібний в такі роки. 10 років живу в геріатричному будинку, де знайшла собі спокій і радість. Тут зустріла вірного друга і порадника Олександра Івановича Ладика. Знаєте у і в такому віці хочеться доброго і теплого слова, моральної підтримки. Ми розуміємо і допомагаємо один одному. Життя – складна річ. Не знаєш завтра, де впадеш. Щаслива доля звела нас на схилі літ. Початок війни – 22 червня, то найстрашніші і найтрагічніші слова, які ми почули того дня: «війна!» Дорогі люди, цінуйте кожен прожитий вами день у колі рідних – це найщасливіша мить вашого життя, яке дуже швидкоплинне. Радуйтесь, що поряд з вами рідні і близькі вам люди, спілкуйтесь, не відмежовуйтесь від друзів та сусідів. Нехай добро і божа ласка, і мирне небо завжди буде над нашими головами.
Такі вони долі тих, кого не оминула початок кривавої війни 1941-1945 років, коли один йшов у бій не відаючи чи повернеться живим, а інша – перенесла дитячий тягар фашистської окупації в голоді і холоді, в щоденному чеканні смерті від рук окупанта. Вони приклад того, як треба жити, щоб життя було щасливим і радісним. 
І.Мельник
