З Олександром Зіновійовичем Дубовим –Дубовенком (роки життя 20.04.1918р. –07.04.2006р.) я познайомився в 1997 році. Якось до редакції газети «Олександрійські відомості» (на той час я працював редактором газети, – авт.) завітала сивочола людина. Міцної статури, зі світлими, добрими очима. На чистій українській мові він чемно представився…, і відразу, з перших слів, пішла відверта розмова про суспільно-політичне життя України. Переді мною постала людина-патріот своєї країни, історик, знавець нашого сьогодення, який всім серцем і душею переймається становленням нової української держави.
– Збуваються мрії нашого Винниченка, Грушевського, Петлюри.., які першими проголосили про створення української держави. На жаль, різноманітні політичні течії, повстанські загони, а їх було сотні – ними палала (у кращому розумінні цього слова) вся Україна (Н. Махно, М. Григор`єв, Блакитний (Кость Пестушко), Ю. Тютюнник,) не змогли віднайти єдиної згоди під час громадянської війни. Втрачене порозуміння на шляху незалежності дорого потім нам коштувало… Сталінські репресії стали апогеєм знищення української нації… Хрущовська відлига, брежнєвський застій, перебудова Горбачова стали преамбулою того, що настав 1991-й рік. Втрачено дуже багато часу, але я твердо вірю, що світле майбутнє буде в України, – підсумував у першій розмові Олександр Зіновійович.
Майже щотижня він був гостем нашої редакції. Толерантний, цінував час інших, завжди приходив з думками – короткими тезами, статтями, історичними новинами. Він був активним дописувачем та передплатником на той час передових громадських видань, серед яких літературно-історико-політичний журнал «Кур`єр Кривбасу», «Дніпро», «Дзвін», газета «Літературна Україна» та багато інших. Тривалий час листувався з лідером Народного руху України В. Чорноволом.
Замечательная статья! Память о нем будет жить вечно!