-
Долі у всіх ветеранів війни, хто залишився живим, а хто пропав безвісті – різні. А про іншіих – рідні нічого не знають і нині. Одні і зараз ще радують нас своїм подвигом… Інші покояться в братських могилах різних країн світу …. Є ще й втішні миттєвості в житті, коли через довгі роки пошуків рідні дізнаються, де загинула їх найрідніша людина… -
Г.Кулько, колишній працівник СБУ, з портретом свого дідуся Жежері Миколи Пиминовича 1910 року народження, який загинув 22 лютого 1944 року під Кіровоградом в с.Овсяніківка.
-
Дідусь був кулеметником. Після визволення 8 січня Кіровограда, дуже жорстокі бої були під с.Овсяніківкою. Гітлерівці тримали міцну оборону… В одному з тих боїв і був убитий мій дідусь… Мені було 7 років, коли мій дядько Микола, син мого дідуся, а це було в 1965 році, віднайшов могилу, де покоїться прах мого дідуся. До того часу всі намагання встановити місце загибелі – не давали жодних результатів. Дядько працював водієм і часто їздив у командировки по області. Заїжджаючи в кожне село, – відразу на братські могили… Йшли роки і його настирність віднайти могилу батька увінчались успіхом. Заїхав до с.Овсяніківки Кіровоградського району, і там на братській могилі віднайшов викарбоване ім`я свого батька…То було щось неймовірне… словами не передати… З тих пір протягом 53-х років щорічно відвідуємо могилу нашої найріднішої людини. Напередодні 9 травня побували там…
-
І справді онук і дідусь мають велику схожість…. Онук свято береже світлу пам`ять про свого дідуся… Шукайте і знайдете своїх рідних, де б вони не загинули…
-
І.Мельник
