Чи буде вулиця отамана Григор`єва в Олександрії?

0
467

9 лютого виповнилося 135 років, а по інших джерелах 142 роки від дня народження отамана Григор`єва.

26 липня (інші джерела – 27 липня) 2019 р. минуло 100 років з дня смерті неординарної особистості в історії України періоду 20-х років  XX століття Никофора (Матвія) Григор`єва (Серветника). Народився майбутній борець за вільних українців у 1885 р. (за іншими джерелами 9.02.1878 р. – 26.07.1919 р.) у с. Верблюжка (хутір Григорівка, поряд з Новою Прагою, – авт.) в заможній селянській родині.

Після початку першої світової імперіалістичної війни пішов добровольцем до армії, дослужившись до чину штабс-капітана. У 1917 р. повертається до Олександрії, працює акцизним службовцем при міській думі. За деякими дослідженнями  спершу працював офіціантом у винних погребах (нині училище культури, – авт.). Одружений мав дружину Мотрю (Матильду) Василівну. Проживав біля залізничного вокзалу м. Олександрія (р-н тунелю, – авт.). Мав брата Олександра та сестру Ганну. Донедавна в м. Олександрія проживав його племінник та племінниця в Новому Стародубі, яка все життя працювала в сільській школі вчителем. У районі 8-ої школи вирішив збудувати Палац, бо мав бажання зробити Олександрію столицею Вільної України, а себе проголосив гетьманом Вільної України. Навіть почав завозити на Лису гору ( промзона міста, за залізницею -, авт..) будівельні матеріали…

Н.Григор`єв був відважною, розумною, далекоглядною людиною. Мав неабиякий хист керування військами (носив англійський військовий френч, з незмінним стеком у руці, – авт.).

 З розповідей свідка Л.Савенка (син колишнього прокурора м. Олександрії І.Савенка в 50-60-х роках, – авт.) отаман мав такий авторитет, що після невдалих боїв, за кілька днів знову збирав багатотисячне військо.

Завдячуючи Н.Григор`єву Олександрія почала зростати як місто виробничих майстерень (зокрема, швейної фабрики, авторемзаводу, – Авт.). Англійські преса 1909 р. випуску і досі “служать”  одному із приватних підприємств, що займається художньою ковкою. «Етал» – почав своє існування  саме від перших верстатів, коли отаман з Одеси, Миколаєва, Херсона доставляв машинобудівне устаткування до Олександрії.

Н. Махно особисто брав участь у вбивстві М. Григор’єва 27 липня 1919 р.  в с.Родниківка (колишнє Сентове) під Єлисаветградом. За існуючими версіями подій, Махно шукав привід для вбивства, звинувачуючи Григор’єва в контактах з Добровольчою армією і (або) в причетності до погромів.

Першим, хто відкрив олександрійцям отамана Григор`єва, була Інна Антонівна Шульга (1924-2003 р.р.) – краєзнавець, сміливець, котра ще за радянських часів не побоялася розповісти і увічнити пам`ять  нашого земляка в народному музеї Миру, який вона власними зусиллями – своїми руками, зі своїми помічниками створила, в якому є відділ присвячений отаману Григор`єву. Свого часу автор цих рядків (Іван Григорович Мельник допомагав І.А.Шульзі в пошуку матеріалів та фото М.Григор`єва, та став першим автором статті про Григор`єва, що була свого часу надрукована в газеті «Олександрійські відомості», редактором якої він був,  -авт.) відшукав у запасниках обласного краєзнавчого музею м. Кіровограда, дякуючи завідуючій архівними справами музею Людмилі Іванівні Плисці, кілька фотографій до цього часу невідомих громадськості з зображенням отамана Григор`єва: верхи на коні, на чолі Верблюзького полку (третій зліва) та Григор`єв серед військових південного фронту, під час виступу Антонова-Овсієнка в Знам`янці.

В основу створеного в 1987 р. Музею миру (який у даний час є єдиним в Україні державним Музеєм миру та одним з 12-ти Музеїв миру в світі) було покладено зібраний і систематизований матеріал.

 Н.Григор’єв – видатний український воєначальник, харизматична постать всеукраїнського масштабу. Його можна зачислити до тієї  не чисельної когорти українських політичних діячів, які мали божественне вміння вести за собою тисячі. І ті йшли на смерть з радістю.

Шкода тільки що його геніальний талант полководця, борця за народну волю і донині неоцінений українським суспільством. А час вже настав, прийшла та мить  увіковічнити пам`ять отамана Григор`єва,  хто своїм коротким життям бажав кращого життя простому люду. Було б справедливо назвати одну із вулиць Олександрії  вул. імені отамана Григор`єва.

Так закінчився життєвий шлях відомого на Півдні України отамана. Мене, після читання багатьох праць і першоджерел, здивувала одна деталь.

У жодній з них серед безлічі фотографій людей часів громадянської війни не було фотознімка Григор’єва. Є Денікін, Петлюра, Махно, Врангель, інші, а ось отамана немає. Можливо, її зовсім не існує, або ж автори праць не зважили за потрібне її туди вмістити. Можливо, її слід шукати у місцях перебування Григор’єва, в архівах і в музеях є ще чимало цікавого матеріалу про нього, та щоб дослідити, відшукати його, потрібні кошти для поїздок в Одесу, Миколаїв, Кіровоград, Запоріжжя,. Херсон. З покращенням економічної ситуації можна буде продовжити вивчення цього періоду історії.

У 1990-х роках, після прийняття Акту проголошення незалежності України, почали з’являтися громадські ініціативи з увічнення пам’яті повстанського отамана Никифора Григор’єва, з якими виступили олександрійці-патріоти.

На території скверу ім. Юрія Кравченка, поблизу Палацу урочистих подій м. Олександрії, незабаром планувалося встановити меморіальний пам’ятний знак на честь визначного повстанського отамана – вихідця з Олександрійщини.

Після цього тут можна буде щороку організовувати та проводити всенародні вшанування олександрійських повстанців, які мужньо та відважно боролися за самостійність та за волю й кращу долю нашої спільної неньки-України.

Як відзначив державний службовець, встановлення пам’ятника можливе, але після оформлення необхідних документів, погодження проекту на засіданні міської художньої ради та проходження дозвільних процедур.

У щотижневій газеті “Вільне Слово” (вісник Олександрійської міськради) від 06 лютого 2013 р. під рубрикою “Громадська ініціатива” була опублікована стаття з назвою “Увічнимо пам’ять отамана Григор’єва”, що викликала неабиякий інтерес у багатьох небайдужих олександрійців та щирих шанувальників історії нашого краю, вона активно обговорювалася громадськістю в електронних ЗМІ.

У вівторок, 17 листопада 2015 р., пройшло друге засідання робочої групи з реалізації положень Закону України “Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки”.

Члени міської робочої групи прийняли спільне рішення стосовно повернення кільком олександрійським вулицям їхніх історичних назв, які вони мали ще до революції 1917 року. Окремим вулицям міста будуть надані нові назви. На засіданні було порушено питання про увічнення пам’яті учасників боротьби за незалежність України в ХХ столітті діяльність яких пов’язана з Олександрійщиною. Міська робоча група вирішила перейменувати одну з вулиць міста на честь Никифора Григор’єва (1888-1919) – борця за Незалежність України, лідера та організатора антибільшовицького повстання на Півдні України (1919), автора Універсалу “До Українського народу”, Гетьмана Вільної України (1919). «Яку ж конкретно вулицю міста перейменувати на честь отамана Григор’єва?

19 листопада 2015 р., уже під час третього засідання робочої групи з декомунізації, за моєї особистої ініціативи більшістю голосів було вирішено рекомендувати депутатам Олександрійської міськради 7-го скликання перейменувати вул. Паризької Комуни на вул. Отамана Григор’єва… »

Більше 70 років радянська пропаганда зображала отамана бандитом, ворогом народу, злочинцем та погромником. І лише зараз, на початку 90-х років ми вперше почули, мали змогу ознайомитися з першими статями про отамана Григор`єва, але вони були політично упередженими в силу тодішнього політичного устрою держави.

«І лише після 96 років по його загибелі, історична справедливість здалося, що відновлюється», – говорив у свій час Богдан Тобілевич, один із дослідників отамана Григор`єва, коли мова пішла про увічнення світлої пам`яті по Григор`єву – у назві вулиці його іменем…

«Сьогодні отаман Григор`єв і досі не увічнений в назві однієї із вулиць  Олександрії. Міська влада боїться громадської думки демократичного крила містян, зважуючи на ортодоксальні погляди тих, «хто бачив ще Лєніна», хоч як не відстоюємо на всіх засіданнях «колишніх більшовиків», що займалися питанням декомунізації, щоб пам’ять про отамана була увічнена для майбутніх поколінь. Слід реабілітувати і повернути із забуття легендарне ім`я Григор`єв. Слід віддати належне неперевершеному очільнику, талановитому командиру – отаману, керівнику народного війська, української держави в класовій боротьбі проти більшовизму 20 – років минулого століття», – підкреслив краєзнавець, історик, журналіст Іван Мельник.
Отаман Григор`єв, як політична та громадська постать в історії революційної України 1917-1922 ще потребує додаткових досліджень, наукових розвідок, узагальнень на тлі сучасного державотворення, як  одного із найталановитіших організаторів антибільшовицького повстання на Півдні України (1919), автора першого народного закону – Універсалу “До Українського народу”, Гетьмана Вільної України (1919), неординарної  революційної постаті».

Істинна історія чекає своїх дослідників…

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Будь ласка, введіть свій коментар!
Введіть тут своє ім’я