77 років у мирі і спокої. Вічна слава героям- визволителям!

0
344

77 років тому Олександрія була звільнена від фашистської чуми – ярма, неволі. За роки окупації фашисти знищили біля 10000 людей (табір військовополонених –  понад 5000, мешканців міста єврейської національності – біля 3000, і самих олександрійців – біля 2000 (з серпня 1941 по грудень 1943 року, -Авт.).

Вчитайтесь в імена загиблих на гранітних плитах наших братських могил. Ми ніколи не задумувалися якими вони були, хто в них залишився, звідки вони родом, чи дізналися їх рідні де вони полягли…

У спогадах олександрійців треба було кожного дня чекати смерті. Чого вартий був тільки начальник місцевої поліції Підковиря, який роз’їжджав містом  на кінному тарантасі та нагайкою бив усіх, хто траплялися йому на шляху. На його руках сотні смертей олександрійців… Допомагали йому такі як Жежель, Линник та ін. Жаль, що вже відійшли ті, хто був свідком тих страшних років окупації- рабства.

6 грудня радянські війська звільнили Олександрію від німецько-фашистських окупантів. Хоча за місто і не було великих боїв. Здебільшого вони велися на окраїні ( район 8-ї шкоди), де фашисти закопали більше десятка танків та важку артилерію на рівні землі, щоб прямою наводкою знищувати наступальні сили звільняючи місто. Цей район міста справді був центром протистояння обороняючих з одного боку та наступаючих воїнів – визволителів. Усі танки були підбиті… Сотні фашистських окупантів залишилися в окопах та бліндажах навіки… Далі   воїни 150 -ї стрілецької дивізії пішли в обхід міста на Березівка, де і відбувся найбільший бій з фашистами. Там полягли біля 800 воїнів ( батальйон) воїнів радянської армії. Фашистів було вдвічі більше. Далі їх погнали в район Пантаївки, Диківки.. І в місті почалося мирне життя. Були відкопані жертви фашизму( скільки було можливим і де люди знали місця масових розстрілів). Ми й досі не знаємо скільки людей було скинуто в шахти…, скільки вбито по ярах та балках міста, скільки їх п втопили в Інгульці… А скільки вивезли до Німеччини… Ніхто не знає точної цифри, бо багато людей відступали, йшли в тил. По дорозі їх вбивали з літаків, брали в полон… Без вісті загиблі… Скільки залишилося вдів.. І це треба рахувати… Скільки дітей залишилися сиротами, скільки  батьків, братів і сестер не повернулися з фронтів найжорстокіших в історії людства воєн…

Ми, нащадки наших батьків, дідів свято шануймо подвиг тих, хто приніс свободу олександрійцям 6- го грудня 1943 року. Чим далі ця свята подія, тим міцнішою повинна бути людська пам’ять, шана, повага до героїв-визволителів, хто своїм життям дав можливість народитися і жити прийдешнім поколінням.

Святий уклін тим, хто лежить у братських могилах Олександрії. Кого десятки років оплакують рідні і близькі.

Іван Мельник

 

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Будь ласка, введіть свій коментар!
Введіть тут своє ім’я