1 листопада – День гімназії, або «через терни до зірок»

0
92

Справді,  коли є усвідомлення відповідальності  за долю нашого майбутнього, коли є відповідальність за долю твоїх підлеглих, тоді треба йти до кінця в відстоюванні соціальної  справедливості. Саме така ситуація виникла  2003 року, коли постало питання про закриття жіночої гімназії, що була структурним підрозділом  педагогічного училища.

Мій співрозмовник, колишня випускниця жіночої гімназії  Ірина Манухіна, а нині її вчитель англійської мови та історії:

– 3 вересня  2003 року педагогічний колектив  прийшли на роботу, а нам повідомили з обласного управління освіти, що наш навчальний заклад ліквідується. Ми існували  при педучилищі де-юре. Керівництву училища слід  було законно – юридично оформити статус жіночої гімназії. На той час питання  вирішилося дуже просто – ліквідувати. Пояснення чиновників від освіти: відсутність 30% учнів, необхідної для існування навчального закладу..  Але ж до часу  питання ліквідації в нас навчалося 180 учнів! Влада зробила все можливе, аби батьки масово забрали своїх дітей з нашого закладу.

– Без лідера, без  відданості улюбленій справі не можна було  відстояти своє право на працю?

– Колектив не погодився з  такою позицією влади, коли вже була напрацьована система  роботи жіночої гімназії нового зразка, почала відстоювати інтереси сільських учнів, для котрих гімназія стала осередком міцних знань та високої культури. На той час було звільнено 20 викладачів… Уявіть ті роки – масове безробіття…. Колектив однодумців вирішив законним шляхом відстояти інтереси  нашого майбутнього – дітей, дати їм право навчатися і здобувати освіту та навички культури за власним  бажанням. Наші звернення до найвищих  щаблів влади: Міністерства освіти, мінюсту, КМУ, ВРУ, департаменту освіти при облдержадміністрації не мали бажаного результату. Вердикт влади був  безапеляційним – закрити. Колектив вирішили створити  Вільні профспілки, щоб громадою відстоювати своє право на працю і право дітей обирати до вподоби заклад для навчання. Ми підтримали колектив учителів 5-ї школи, які на той час відстоювали свої права, коли  постало питання про закриття  вище названого навчального закладу.

ФОТОРЯД-ТЕКСТ

        -Педагоги вдалися до крайньої міри протесту – голодування…

– Акція протесту – голодування – це була вимушена  крайня межа нашого супротиву беззаконню тодішньої влади.  11 викладачів гімназії оголосили про голодування  ( Л.Васіч, В.Литовка, А.Пащенко, О.Денисенко,  В.Шапран. А.Івасенко, І.Підлубна (Манухіна)  та ін.). Пройшли шлях аж до пікетування Верховної Ради України, до неодноразових звернень до народних депутатів… Урешті-решт нас було почуто… Ми відстояли  долю одного з найстаріших за віком педагогічних закладів, що має своє коріння з далекого 1873 року. Вижили, виросли, не втратили статус  освітнього закладу нового зразка. Бо педагогічний колектив має великий досвід праці… У 2014  році  гімназія увійшла  до складу обласного комплексу гімназія –інтернат – школа мистецтв. Сьогодні в нашому закладі навчаються 210 учнів, які здобувають міцне підґрунтя щодо вибору майбутньої професії, а також професійно займаються танцями, співом, культурою спілкування,   розвиваються в широкому аспекті навчально-виховного  та духовного процесу сьогодення.

І.Мельник

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Будь ласка, введіть свій коментар!
Введіть тут своє ім’я