О.Поворознюк” Я створив цей клуб з нуля, і живу ним 24 години на добу”

Президент Інгульця Олександр Поворознюк в інтерв’ю Футбол 24 – про небажання заробляти, договірні матчі та українських суддів.

Домовляємося, що зустрінемося в Петровому в ресторані Поворознюка. Через 10 хвилин бізнесмен вже на місці. Охорона проводить мене в кабінет, де зрозуміло все – на стінах картини, на яких зображений власник Інгульця та його великі фото, а на стелі долари з зеленою підсвіткою. Можемо розпочинати.

“Різниця між мною та олігархами тільки одна – я роблю за свої гроші, а вони – за крадені”

– Для чого вам взагалі футбольний клуб?

– Я з багатьма журналістами спілкувався, але мені ніхто такого питання не ставив. Якщо ви приїхали до мене і хочете відвертої розмови, то, мабуть, начувані про мене. І ставити таке питання… Це моє дітище. Це, якби ви вбили свою дитину й познущалися над нею.

. А ви провокаційно питаєте, навіщо мені цей клуб. Він мені для того, щоб я отримував задоволення.

У вас, журналістів, лише одне на умі. Клуб – іграшка, якою пограєшся і покинеш. Все, що я роблю, за гроші, зароблені цими руками і цими мозгами. За 4 роки я побудував стільки стадіонів, баз і все решта для дитячого футболу, що дай Бог, щоб деякі зробили за життя. Різниця між мною та олігархами тільки одна – я роблю за свої гроші, а вони – за крадені.

– Ви ставите перед командою ціль вийти в УПЛ, чи, якщо Інгулець не вийде у Прем’єр-лігу, це не стане для вас трагедією?

– Ви питаєте про це людину, яка ще після першого туру заявила, що ціль одна – вийти в Прем’єр-лігу. Я це заявляв, заявляю і буду заявляти. Моя ціль – грати у вищій лізі, потім моя ціль – Ліга Європи. Якщо грати без цілі, то це футбол без емоцій. А я без емоцій грати не можу.

– Якщо вийдете в УПЛ, то де будете грати?

– Є дозвіл Олександрії, є дозвіл кропивницької Зірки щодо нашого запасного домашнього поля. Вже укладені договори про те, де ми можемо грати. Але я думаю, що в нас поле краще, ніж в Олександрії та Кропивницькому разом узятих.

Для того, щоб ми грали у Петровому, треба додати трибун, роздягальні для арбітрів, каси. Якщо, дасть Бог, вийдемо у вищу лігу, то я за два місяці дороблю свій стадіон. Коли вже зроблю, то підійду і попрошу: “Ось я зробив, дайте мені добро грати вдома”. Я не хочу грати так, як Верес. І виходити по трупах у вищу лігу, як Верес, також не хочу. Я хочу грати в футбол і виходити в УПЛ по спортивному принципу, щоб мені не було соромно і в мене не тикали пальцем.

– Раніше ви говорили про побудову нового стадіону. Коли він буде готовий?

– В планах – за 3-4 роки планую побудувати новий стадіон у Петровому. Все залежить від того, як команда буде гнати мене в шию. Якщо ми вже вийдемо у вищу лігу, то треба буде залучати кредитні фінанси і робити стадіон швидше. Я все роблю для того, щоб грати вдома.

Земля вже куплена. Місткість стадіону буде до 10 тисяч глядачів. Хочу, щоб він відповідав всім критеріям УЄФА та ФІФА, і там була можливість грати матчі Ліги Європи. Щоб там були кімнати для допінгу, для лікарів, щоб були різні роздягальні. Вже є проект на перший поверх і трибуни. Все буде чисто, як пише книжка регламенту ФІФА. А на другому поверсі будемо вигадувати – що хочу, те зроблю.

За 4-5 років я планую грати в Лізі Європи на новому стадіоні.

 

– Як би збираєтеся заповнювати 10-тисячний стадіон, якщо населення Петрового – 7 тисяч людей?

– Ми живемо майбутнім. Я розраховую на те, що колись в Петровому буде більше людей. А команда заграє так, що на неї будуть їздити з Дніпропетровщини та навколишніх міст. Ця кількість місць буде забита, якщо команда буде добре грати. Подивіться на Олександрію – якщо приїжджає Динамо і Шахтар, то є повний стадіон. Якщо Сталь, то приходить лише 300 чоловік. Все залежить від того, як буде грати команда. Свято в це вірю.

– У вас є інший рецепт залучення вболівальників на стадіон, окрім хорошої гри команди?

– Є. Зараз ми взяли новий менеджмент, який раніше працював у запорізькому Металурзі та кам’янській Сталі. Ця людина прийшла з новими ідеями. Я це завжди вітаю, бо сам люблю експерименти, які робив на полях. Вони відпрацьовують всі ці моменти. Однієї команди мало для повного стадіону. Я це реально розумію. Ми будемо залучати до цього менеджмент, робити розіграші, ставити концерти.

– Ви самостійно фінансуєте Інгулець чи маєте партнерів?

– Донедавна повністю фінансував сам. А тепер прийшли шестеро фермерів, які взяли на себе обов’язки допомогти з урожаю. Це в межах 6-8 мільйонів гривень у рік. Я нікого не змушую. Якщо хочете – будь-ласка. Скажу вам дякую.

– Ви говорили, що вищі зарплати, ніж в Інгульця, лише в Шахтаря та Динамо. Справді?

– Я не плачу таку зарплату, як в Шахтарі чи Динамо, а мав на увазі порядність виплат. У всіх інших команд УПЛ, окрім Олександрії, є заборгованості.

– Скільки загалом витрачаєте на футбол у рік?

– Не хотів би говорити. Історія про це замовчує. Всі гроші виплачуються з моїх дивідентів, з яких я плачу податки. Знімаю з фірми свої зароблені гроші, плачу 11 відсотків податків і роздаю їх футболістам.

“Таких дураків, як Козловський і Поворознюк, дуже мало”

– Ви працюєте з дітьми?

– Так, якраз проводиться чемпіонат області. Руху серед місцевої дітвори не було тут ніколи. Не буде молоді, то не буде шкіл і футболу. Якщо робити без цього, то воно нічого не варте. Майбутнє – це коли ти дивишся на дітлашню, а вони ростуть в тебе на очах і стають чемпіонами. А коли просто вклав у першу команду, то це дійсно як іграшка. Є гроші – витрачаєш, нема – то не нема футболу. Якщо хочеш займатися цим надовго, то треба з дітлашні починати.

– Для вас важливіші результати першої команди чи успіхи дітей?

– Ми підіймаємо як дитячий футбол, так і тримаємо дорослу команду. Але ви повинні розуміти, що дитячий футбол – це дитячий футбол. Але всі емоції та амбіції – коли ти виграєш у дорослому футболі. Я вважаю, що школа без здобутків першої команди – це не є дуже добре. Дітвора повинна жити і брати приклад з першої команди, яка б’ється і виграє.

– Яка ціль в існуванні Інгульця-2?

– В тому, щоб молодь стукалася в двері першої команди. Зараз 4-5 людей можуть перейти туди. Якщо ми залишимося у Першій лізі, то кілька людей перейде, а другої команди не буде. Якщо вийдемо в УПЛ, то переведемо хлопців або в U-19, або в U-21.

– Що для вас є критерієм успіху футбольного клубу?

– Для мене головне – тримати слово. Слово не горобець, вилетиш – не зупиниш.

У нас грають гравці, яким пропонували на порядок вищу заробітну плату в більших клубах. Але коли вона обіцяється і не платиться, це одне. А коли ти отримуєш з першого по перше число – це інше. За всю історію у нас була затримка на два дні. Ми 2-го травня грали з Рухом і гравці самі попросили отримати зарплату разом з преміальними за цей матч.

– В українському футболі зараз реально заробити гроші чи навіть не варто за таке братися?

– Думаю, що можна – виходити в Лігу Європи, Лігу чемпіонів або вирощувати футболістів і продавати їх. А щодо мене, то які гроші? Я їх тут не заробляю, а лише вкладаю.

– Перед футбольним клубом взагалі має стояти ціль заробітку?

– Так порахував – що я там буду мати з тих квитків на футбол? А люди матимуть безкоштовний вхід. Мені головне, щоб люди ходили і дивилися. Я роблю це для задоволення і навіть не думаю заробляти.

Хоча мене не раз попереджали з ПФЛ, що будуть штрафувати, якщо на матчах не буде квитків. Кожне місце на стадіоні має бути індентифіковане – можете продавати квитки хоч за одну гривню. У нас було питання з луцькими фанатами, які спалили крісла й побили столи. Але виходить, що ми самі їх безкоштовно пустили. Довелося відповідати нам.

– У вас є мета шукати рекламодавців?

– Нема. Я нікого не шукаю. Фермери, які допомогатимуть клубу, самі до мене прийшли.

– Практично кожен український клуб фінансово залежить від однієї людини. Якщо в неї починаються проблеми, то команда зникає. За яких обставин таке може трапитися з Інгульцем?

– Це правда. Таких дураків, як Козловський і Поворознюк, дуже мало. Ми витрачаємо гроші на футбол, а нічого взамін не маємо. Це просто кайф.

Якщо, не дай Бог, зі мною щось трапиться, то які я можу дати гарантії, що завтра клуб не зникне? Я впевнений, що моєму старшому сину цей клуб не потрібен, дочці також. А от менший син спить з м’ячем, він марить футболом. Тому в мене є іскорка надії, що клуб житиме хоча б два покоління. Він точно футбол не кине і буде робити все, щоб команда була.

Але приховувати нема чого. Всі гроші клубу – мої. Якщо зі мною щось станеться, то кому це все буде потрібно? Від цього нікуди не дінешся.

– А по-іншому будувати клуб неможливо?

– Ні. Всі вже подивилися на ці народні команди. Два місяці клуб був народним, людей обдурили, обнадіяли, а тепер мені дзвонять з Рівного і кажуть, що вболівають за Інгулець. Не можна так нагло й тупо поводитися з людьми. Вийди і скажи гордо: “Я хочу стати народним депутатом. Для цього мені треба народний клуб”. Ці всі проекти стадіону нікому не потрібні.

– Раніше ви хотіли купити Миколаїв, Волинь, Зірку, але для вас принципово мати команду саме в Петровому?

– Я хотів ці клуби. Але все закінчувалося на одному. Жити і тренуватися ми можемо тут, а грати у Миколаїві чи Кропивницькому. Я живу для своєї маленької батьківщини і своїх людей. Просто тримати клуб, який буде грати невідомо де, я не хотів. Мені колись Лавриненко (нинішній тренер Інгульця, – прим. Футбол 24) сказав: “Григорович, ви ніде не буде своїм, поки не створите своє”. І я вирішив створювати.

– Чому у вас не склалося з Десною, власником якої ви були в 2009-10 роках?

– Я цей клуб забрав за 3 мільйони гривень, які мені був винен Коротков. Я лоханувся на тому, що мені хіба нотаріально передали 100% клубу. По актах прийому й передачі мені передали і стадіон, і базу. Коли я приїхав у Чернігів, мені мер сказав: “Вибач, дорогий, але, якщо не будеш підтримувати мене на виборах і будеш вести свою політику, то будеш грати на стадіоні Гагаріна за гроші”. Я показав всі акти, а мені кажуть – це все муніципальне. А ти купив футбольний клуб лише на папері.

Коли я прийшов туди, то там був повний хаос, все в боргах. Цього всього на паперах я не бачив. Вийшло, що і три мільйони втратив, і не зміг розвити себе так, як і хотів, на посаді президента футбольного клубу.

– Цей досвід не розчарував вас в українському футболі?

– Коли я починав працювати у сільському господарстві, то перше, що я взяв – землю. Приїжджаю до голів колгоспу і кажу: “Заплачу гроші, а ти допоможи мені посіяти, зібрати. А я буду продавати і гроші рахувати”. Приходить час сіяти і я прошу: “Посієш?” А мені: “Сашко, та без питань, але після того, як собі посію”.

Я дійшов до того, що коли хочеш займатися землею, то спочатку маєш купити техніку. Щоб все було своє. Земля купується вже тоді, коли маєш, чим її обробляти. Так само і тут. Якщо хочеш грати у футбол, то для початку маєш мати свої поля та базу, а не орендовані. Я за один рік побудував базу, поле зі штучним покриттям і стадіон.

“Помнож 500 тисяч на три і я прих***ю Волинь. Просто приб’ю її”

– Яка найбільша проблема українського футболу?

– Його ракова пухлина – договірні матчі. Гляньте на справу Гірняка-Спорта та Маріуполя. Там були мої детектори брехні – у мене є свої спеціалісти та апарати. Коли заходили гравців Гірняк-Спорта, то коти пообривали всі стіни. Ті футболісти валер’янкою пообливали все, щоб заспокоїти свої душі. Це всіма визнаний і реальний договірний матч. А де зараз Маріуполь?

А Волинь – Геліос! Це ж просто дурдом. Захисники роблять вигляд, що борються. Це повна маячня. Тут треба приймати жорсткі заходи й ставити всіх на місця. А ця пухлина все збільшується і збільшується.

– Тим, хто керує українським футболом, вигідно, щоб такі матчі були?

– Не хочу так говорити, але те, що є ті, хто це покриває, – факт.

– Крім договірних матчів, усе добре?

– Зараз у нас наче все добре, якби не ці договірняки. Просто ці матчі зараз у всіх на язику. Інші проблеми забуваються. У нас в державі як – якщо треба щось забути, то треба щось нове зробити, щоб люди почали балакати про те.

– Ваш клуб в цьому сезоні стикався з таким?

 

– Перед грою з Миколаєвом Забранський (головний тренер Миколаєва, – прим. Футбол 24) каже: “Я подивився там на букмекерів”. От моя команда грає, а я навіть не знаю, де ці котирування подивитися. А Забранський постійно висить на цьому. Ми сидимо з колегами, п’ємо пиво і дивимося футбол Миколаїв – Верес. 75 хвилина Верес горить 0:1. А мені друг каже: “Ти заспокійся. Все одно Верес виграє 2:1”. То про що ми говоримо далі?

Дивлюся по нашій грі з Миколаєвом. Акіменко приймає м’яч, а Назаренко зі всієї сили б’є його по опорній нозі. Для чого? Кого звинувачувати в цьому – Інгулець, який заб’є більше двох голів, чи Миколаїв, який сам поставив на це все? Захисник починає водитися, а на ньому три гравці, – гол. Попов біжить попереду Мішуренка, йому треба куди-небудь вибити м’яч, а він починає обводити, його обкрадають і забивають в порожні ворота. Як? І до цих пір він грає.

– Що робити?

– Приймати рішення. А в нас як – та, пройде. А якщо треба, щоб пройшло, то тим більше.

– Футболістів за таке треба дискваліфікувати пожиттєво?

– Так. Як Сталін робив на Красній площі, коли вмійпали когось в трамваї без квитка. Розстріляли і все. Треба жорстка рука, але не знаю, де її взяти. Якби всі так думали про футбол, як ми, Рух чи Балкани, то і футбол був би іншим.

– Гравці Інгульця колись брали участь в договірному матчі?

– Це було в Другій лізі, коли ми грали з Волинню в Кубку. Підходить до мене один фраєрок і каже: “Дам вам 500 тисяч, якщо програєте з різницею в 5-6 м’ячів. Якщо хочете, я поговорю з захисниками і розповім, як це робити”. Я відповідаю: “Помнож цю цифру на три і я прих***ю Волинь. Просто приб’ю її. Мої будуть іти головами в підкатах, щоб виграти”. А він: “Та ні, мені треба, щоб ви програли. Не зробите ви, то зроблять ваші футболісти”.

Дивлюся футбол. Нам не забивають, а захисники нервуються, плюються. А я не можу зрозуміти – капітан в свої ворота забиває. А в кінці нам забивають з пенальті, який спеціально привезли. В підсумку програли 0:2 – ставка не зіграла.

А я дуже часто сам їжджу на тренування – м’яча побуцати. Дивлюся, Пащенко (екс-гравець Інгульця) сидить такий весь понурий і пояснює: “Брата завтра в тюрму посадять. Треба сьогодні терміново заплатити 6 тисяч доларів”. А я, дурачок, витягую гроші і даю йому.

Виявляється, це треба було розрахуватися з тими, в кого ставка не зіграла. Гравці обіцяли, що програють з потрібним рахунком, але не вдалося.

– Що було з цими футболістами?

– Історія про це мовчить. Але скажу, що нічого хорошого. Вони з тих пір не грають в футбол (сміється).

– Ви не працюєте з суддями?

– Ні. В мене принципова позиція.

От приїхали до нас Балкани. Говорю: “Ми гроші арбітрам не даєм. Просто візьміться за руки і скажіть: Судіть те, що є”. Реакція головного арбітра: “А як це?” А потім боковий арбітр каже: “Що я півтори тисячі кілометрів проїхав вхолосту?” Їм дико, що у нас так.

– Якщо добре працювати з суддями, то можна мати гарантію виходу команди в УПЛ.

– Гарантія в тому, коли команда виходить на поле, а її не може зупинити навіть арбітр. Мені кажуть фермери-колеги: “Для чого стільки грошей викидувати на футбол? Це скільки джипів можна купити і коханок утримувати”. А в мене все є. Ще й в футбол граю. Отак-от спробуйте!

https://football24.ua/ru/pervaja_liga_tag50830

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Істина від Олександрії © 2017 - 2018