Віленін Куянов: «Турбота – це перш за все спілкування…»

1
1098

Третя поїздка з «Турботою» до вразливих верств населення через карантинні заходи – це своєрідний для журналіста досвід спілкування з людьми, котрі обмежені, в першу чергу, в спілкуванні, а вже потім і щодо насущного… Ярмаркова, Софіївська, Григорія Усика, Таврійська, Сокальского, пр.Соборний, пл.Соборна  – скрізь люди зі своїм життям, зі своїми проблемами…Одні прикуті до ліжка, інші – чекають останнього дня, в інших складні життєві умови, хтось пересувається лише на інвалідному візку, В когось  мізерна соціальна пенсія… В одних вбачаєш бадьорий настрій, віру в краще: «поборемо і пошесть, і бідноту», «все буде добре, пенсію дещо збільшили». Інші думають про іінше: «добре аби продукти харчування не дорожчали», «скоріше б війна на сході завершилася», “коли ж безлад закінчиться”.  Треті говорять про мораль, стосунки між людьми: «щоб  люди були добрішими один до одного», «де наша честь і  совість», «не вистачає спілкування»….

  • Під кінець доставки продуктів один із пенсіонерів, який отримує одну із міських газет, відмітив: «Ну чому ми так живемо? «Турбота» робить свою благодійну справу, незважаючи на те, що хтось із закутка хоче вкусити – спотворити дійсність, а вона доволі проста: люди отримують допомогу (протягом дня чули їх слова подяки, – Авт.)  Не слід автору статті  «хвилюватися» про гречкосіїв (гречку ще потрібно купити, виорати поле, удобрити, засіяти, виростити та зібрати!), які роблять гуманну справу. Побільше б таких ГРЕЧКОСІЇВ! Дуже вже різний ваговий авторитет…Чому той, хто робить добро, – має бути облитий брудом? Можливо, це владні політичні нездорові заздрощі та нездійсненні амбіції на майбутню булаву міського голови ятрять та спонукають декого до словесного поносу… Люди самі розберуться: де просто словесне «хвилювання» про людей, а де СПРАВЖНЯ Турбота.

Усі ми його відчули за ці кілька місяців, як пандемія курсує планетою жорстоко  відбираючи життя людей… Не бачимо онуків і дітей, котрі не поряд. Не можемо зустрітися з друзями, товаришами… А як бути одиноким пенсіонерам…

Про це ми говоримо з 90-річним мешканцем Олександрії Віленіним Івановичем Куяновим, котрий на схилі свого життя залишився один-на-один, але не втрачає оптимізму і надії, що життя невдовзі стане кращим.

– Мені 90 з половиною років. Як дожив до таких років, і сам не встиг осмислити, бо життя не стоїть на місці. Я дитина становлення радянської влади, колективізації – 1929 року народження. У цьому пориві навіть ім`я батьки дали мені Віленін (читаємо В.І.Ленін, – Авт.). Народився в Татарстані, в невеликому містечку Заінськ (поряд з Набережними Челнами, -Авт.). Батько член партії, не мав освіти, але мав організаторські здібності, досвід, що дав йому можливість керувати держбанком у Казані… У 1939 році батька відправили встановлювати банківську систему в Західній Україні….Місто Немирів.  Там закінчив школу, вступив до Львівського державного інституту фізкультури, який закінчив у 1952 році. Далі робота в Луцькому педучилищі. Дипломи на той час не видавали до тих пір, поки не відпрацюєш термін. У 1954 році  дружина захворіла…Лікарі наполягали на зміні клімату на степовий, сухий… Так ми опинилися в Олександрії, де вже на той час проживали моя мама.

Нажили двох доньок. Старша (сльози на очах,- Авт.) професійний спортсмен, майстер спорту з гімнастики  – в 48 років відійшла в потайбічний світ… У 1980 році  померла мама(прожила 86 років), яка працювала в фінвідділі… У 2001 році померла дружина. Менша донька, 64 роки, пенсіонерка – мешкає в Москві, правнук професійно займається лижним спортом… До виходу на пенсію 40 років  працював у системі освіти, і не тільки. Довелося попрацювати і фрезувальником – треба було годувати родину… Починав з учня, а далі – верстат… Кілька років віддав цій справі. Вчителював: викладав фізичну культуру і спорт у різних школах міста. Останні роки в школі №2.

Багато років уже знаходжусь на утриманні держави (посміхається). Маю пенсію, дещо добавили… Територіальний центр надає велику допомогу: і навести лад у квартирі, і приготувати їжу… Як колишній спортсмен, хоча великих досягнень не було, але веду активний спосіб життя, як дозволяє мій фізичний стан. Ось бачите вийшов до вас.

-Чи відслідковуєте спортивні події?

-У силу зацікавленості, але за «Олександрією» слідкую. З цього приводу хочу сказати наступне: Мені дуже соромно за Львів – місто з величезними можливостями, з національним університетом фізкультури, – і немає практично команди. «Карпати»! Невже в університеті відсутні футболісти–професіонали…Команда на вильоті, і наша – з маленького міста, але яка команда. Це багато про що говорить. Є господар надійний.

Мені дуже важлива кожна зустріч. Ось днями мав розмову з С.Гавриленком, вашим колегою… Знаєте, головне не те, що отримав допомогу від «Турботи», хоч і вона важлива. Мені дуже приємно було поговорити з вами, як виявилося Володимир Смілик, колишній мій учень. Мені надзвичайно приємно спілкуватися з людьми…

А ще ми дізналися, що Віленін Іванович, прочитавши в місцевій пресі про відсутність коштів у молодої родини, отримавши пенсію, наскільки зміг, «в силу своїх пенсійних можливостей, до глибини проникнув милосердям надав допомогу».

Світ з такими людьми і справді кращий від того, що є люди готові підставити плече іншим…

  • І.Мельник 

1 КОМЕНТАР

  1. Ну очень интересно…Вот этот молодой человек лучше бы долги по магазинам бы по отдавал,что бы девочки- продавцы не ложили за него свои деньги в кассу…А потом бы рисовался бы с пакетами…

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Будь ласка, введіть свій коментар!
Введіть тут своє ім’я