Відійшов у вічність ще один ветеран АТО

Сьогодні, 1 грудня, рідні, близькі, друзі побратими по Афганістану та АТО провели в останню путь Віктора  Григоровича Маринича. Важко говорити, коли  відходять ще молоді за віком люди, а тим паче, коли говориш про земляка, односельця, друга дитинства, з яким “ганяли” в футбол, на мопедах, грали в “пекаря” на Лисячій балці (знамените місце в чарівному селі Луганка Петрівського району, – авт.),взимку – хокей… З дитинства, скільки пам`ятаю, Вітя завжди був веселим хлопцем, з посмішкою на обличчі – позитивний був у всіх проявах спілкування з друзями…

…Мама одна виховала трьох дітей – Віктор був найменшим – 1961 року народження. Закінчив школу, здобув професію  водія, служба в радянській армії – в Афганістані (1979-1981 р.р.)… Скільки разів зустрічалися вже в Олександрії, Віктор ніколи не ставив собі в заслугу інтернаціональну  участь у війні в Афганістані. ..Чудова дружина Катя, з якою дружив з дитинства (проживали по сусідству)… Разом виховали доньку і сина, діждалися онуків… Працював на підприємствах  м.Олександрії водієм…  У 2015 році серце покликало стати добровольцем  АТО… Скільки його рідні не відмовляли, але він був на своєму:  «так треба, я так вирішив сам…», – відповів родині… Рік минув… Пам`ятаю його перший дзвінок з зони АТО. Це було після двох місяців  його перебування в окремому  46-му батальйоні  спецпризначення «Донбас-Україна»,  де він був командиром  взводу охорони. Поскаржився на те, що з  “цигарками туго…, бо до добровольців інше відношення, та ми витримаємо.., в Афгані було ще гірше…”

Звернувся до волонтера С.М.Кульги про допомогу нашим добровольцям. І вже за кілька тижнів вантаж з продуктами харчування, з білизною, водою, одягом… було направлено саме до  місця служби В.Маринича…

Відразу після повернення з зони АТО Віктор відчув себе зле (березень 2015 – квітень 2016 роки, авт.)…

– До останнього дня, – сказала Катя, – Вітя боровся за життя. Де ми тільки не були, скільки ліків, скільки лікарень пройшли, хіміотерапії … Він не вірив до останнього подиху, що вже ніколи не побачить  онуків…Єдиний дідусь у нашій родині. Рак легенів … Я медсестра, знаю, що це таке, але відійшов легко, так як і жив.  Він був дуже гарним батьком, дідусем, чоловіком. З ним було легко і надійно по життю. Приїхали його друзі з «Донбасу», прийшли  афганці, прийшли волонтери. Він жив цим усім до останнього подиху. Вони його підтримували і морально, і матеріально…Велика подяка їм…

Вічний покій другу дитинства,  хорошій людині, земляку – Віктору Мариничу, який шанував діаспору нашого села, яка проживає в  Олександрії. Він завжди був готовий підставити своє плече іншим…  Нехай Віктору буде вічний покій і царство небесне.

І.Мельник  

ФОТОРЯД

   

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Істина від Олександрії © 2017