Хлібом сіллю вас зустрінуть…

Я говорив, що далі буде цікаво… Сьогодні розкажу про міжгірян- закарпатців. Більшість жителів села – серця міжгір`я – русини. Гарні душею, надзвичайно привітні, хлібом сіллю вас зустрінуть… Одна з  них надзвичайно привітна 75- річна Марія Михайлівна Славуник. Щодня нашого гостювання в горах ( радіальні походи, -Авт.) Закарпаття запрошувала  нас з дружиною, через нашу господарку Н.Бахталу, в гостини. І ось ця зустріч відбулася. Мені цікаво було дізнатися про все, що пов`язано з життям горян, особливо про період визвольної боротьби місцевого населення в ОУН, УПА. Бо до цього вже дізнався, що її колишній чоловік Михайло Олексійович Славуник (1924 р. н., нині вже покійний від 2011 року, – Авт.) був запроторений до сталінських таборів на 25 років за участь у бандерівському русі…

  • Чоловік був воїном чеського корпусу Л.Свободи до 1944 року…Поранення, Чехія, умовляння залишитися в чехів та додому рвалася душа. Та не надовго. Далі ОУН, УПА.  У  1948 році прийшли «енкеевесники». Вислідили «Гайдамаку» – таке було псевдо в Михайла.  Нікому не було цікаво за що боролися українці… Суд і 25 років сталінських таборів. Такий був вирок тодішньої влади. Та видно, що Бог є – тільки 7,5 років довелося відбути в іркутській колонії політв’язнів 019 Чуні «Озерлагу» … І там вів підпільну боротьбу. Діяла підпільна організація, яка видавали газету «Одвічний Дух стихії». Готували повстання. Михайло відповідав за виробництво холодної зброї…

  • … У 1956 році повернувся додому. Був найліпшим столярем-меблевиком  ( вичурний сервант  з різьбленням, ліжка, столи, тумбочки,  від хижі і в хижі все його руками зроблено, -Авт.). Музикант на скрипці, був  доброю розумною людиною. «Кобзаря» знав усього напам`ять. Був час у таборі вивчити…  Майже 30 років нашого спільного життя він вів щоденний журнал погоди з замітками… Я вже 8-й рік продовжую його справу ведення  погодника… Не дивлячись на різницю у віці 20 років, у нас було щасливе життя. Четверо дітей, онуки, правнуки… раніше і вишивала, і ткала, і шила. Різницю в 20 років  відчували, бо файно кохали один одного.

  • У 1992 році  був реабілітований. Яка то була радість – не бути більше під наглядом. Але до спочину був патріотом України, мріяв про справжню соборну Україну, а не ту яку маємо, -розповідає Марія Михайлівна.  Дякувати М.Волинцю, що він залишив спогади про мого чоловіка, якому довелося навчатися у відомих людей України, що відбували тюрму в Сибіру… 

  • Господиня охайної хижі показала світлини, листи від газдиного (чоловіка) друга відомого письменника – репресованого політв`язня, який відбув 28 років таборів, Михтода Волинця, котрі  разом відбували покарання в Сибіру… З листів (дозволили почитати, -Авт.) дізнався, що  автор кількох книг, дуже цінував дружбу з М.О. Славуником, вважаючи його палким борцем за вільну Україну. Автор книг М.Волинець товаришував  з У.Самчуком, братом В.Барки, А.Жигуліним,  поетом Олександром Ісбахом, письменниками Б.Дьяковим, Б.Четвериковим, генералом О.Грековим, А.Патрус-Карпатським та багатьма іншими відомими політв`язнями по табору.  Cеред них був чех отець Корнійчук, у якого на руках помер відомий український поет і письменник Олександр Олесь в Чехії( батько відомого письменника, археолога, одного із лідерів ОУН Олега Ольжича, -Авт.), який був політв’язнем «Озерлагу». ..

 Спогади про чоловіка – це найкращі спогади нашої господині. Під час розмови метка – чітаво ( швидко, -Авт.) накривала на стіл національні закарпатські страви: відварена та запечена прямо на металевій частині плити буля (картопля) з памолоткою (сметаною); росів – зварена заквашена капуста з квасолею; білий  сир з коров`ячого молока; гриби з булею…. Не обійшлося без палянки (самогонки). А що за стіл без традиційної та популярної запашної кави. Для міжгорян один із найголовніших напоїв, що додає фізичної сили і хорошого настрою. Гостинність горян не можна виказати словами. Наскільки вони відкриті серцем, привітні, наче до своїх рідних. Вони цінують гостя… З такими людьми буде жити Україна, будуть її люди щасливими… Дай Боже тільки нам розумних керівників…  Мій оповідач згадала і про тяжке життя людей гірської місцевості – серця міжгір’я с. Новоселиця. Люди тут чемні, добрі і щедрі до гостей, бо дуже рідко до них заходять такі гості, як ми  – туристи..

  • Далі оповідачка згадує. як з дитиною на руках, якій не було ще й року, приходилося йти далеко в полонини,  стрімко в гори (до 7  кілометрів від хижі, бо слід було косити гектар сінокосу для колгоспної худоби,- Авт.). А заробила: мінімальну пенсію та копійчану доплату за проживання в гірській місцевості. Тому й приходиться тримати корови (це не наші  корови з удійністю 30-40 л. молока на добу,  якщо тут корова «дає»  за день до 20 літрів, то хороша корова, -Авт.) та іншу живність, щоб вижити. Важко працювати, а ще й гриби, ягоди, за якими треба йти за кілометри… Все, що дає можливість жити приходиться робити. Вивезти на продаж в район немає змоги, що дорога, що транспорт не ходить… Городина  високо на полонинах .. Обробити землю ( глина), посадити, виростити, зібрати дуже складно фізично…

  • Ось так вони живуть люди вже похилого віку. З великою шаною до рідних і близьких.

  • Маю 4 дітей, 8 онуків та 9 правнуків – цим живу, цим і пишаюся. Попереду велике свято черговий онук Мирон у свій ювілей 25 – річчя одружується, а для мене він ювілейний – народився на моє 50 – ліття. Ось так воно життя цікаве і складне, неповторне зі своїми турботами і  радощами, смутком і надією, що далі буде краще…

  • Я вдячний М.М.Славуник за зустріч, за цікаву розповідь, за те велике прагнення до життя за будь-яких  умов …   

  • І.Мельник     

  • ФОТОРЯД

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Істина від Олександрії © 2017 - 2019