Категорія: Суспільство

Вкрай радикальне відношення влади Львова до минувшини…

Пам’ять – вона вічна, якщо ми про це дбаємо, не забуваючи славних імен героїв книг та авторів…

Ще в 1990 році, перебуваючи в Львові,  випадково натрапив  на Личаківському кладовищі на могилу відомого радянського письменника, нашого земляка з Кіровоградщини Миколи Олександровича Далекого (Алексєєва). Знав, що жив у Львові, але не знав, що похований на Личаківському кладовищі…   Надзвичайно вражений був від того, що віднайшов могилу одного із любимих моїх авторів на військову тематику…

Коротке досьє:  Далекий Микола Олександрович (справжнє прізвище — Алексєєв) (рос. Далёкий Николай Александрович; 9 листопада 1909, с. Димине, Новоукраїнський район,  Кіровоградська область — 3 жовтня 1976, Львів) — радянський український і російський письменник, сценарист.

Життєпис: вчився на сценарному факультеті Московського державного інституту кінематографії (1931–1935). Був редактором-консультантом на Київській кіностудії (1936–1937 і 1939).

Учасник німецько-радянської війни, має бойові нагороди.

Автор збірок нарисів і оповідань:    «Зустріч» — 1947,  «Не відкриваючи обличчя» — 1950,   «Практика Сергія Рубцова» — 1957,   «Ромашка» — 1959,  роман «По живу і мертву воду» — 1968,  «Танки на

мосту!» — 1971,     «Полювання на тигра» — 1974,  «Чудесні трави».

За його сценаріями поставлено художню кінокартину «Щедре літо» (1950, з Є. Помєщиковим), мультфільм «Лісова змова» (1937) й документальні стрічки: «Великі зміни», «Нефтяники Борислава» (1951) та інші.

Помер у Львові, похований на Личаківському кладовищі, поле № 86.

Наш земляк з Кіровоградщини, творами якого ще 30 років тому зачитувалося наше покоління – 80- десятників. Автор писав про героїчну боротьбу радянських розвідників, партизан, підпільників з німецько-фашистськими окупантами, про боротьбу зі шпигунами в післявоєнний період “(Практика Сергія Рубцова», “Ядовите жало”). Чого варта його трилогія «Не відкриваючи обличчя» — 1950,  «Ромашка» — 1959 та роман «По живу і мертву воду» — 1968, що пов`язана з Кіровоградщиною.…

Пройшло 29 років, я  вкотре в Львіві. Минулого року ( 2018) не вдалося відшукати могилу… А це вже 10 липня  2019, відвідавши цвинтар на Личаківці, звернувся до наукового працівника кладовища (вона не хотіла назвати своє прізвище, сказавши, що її тато з Гайворонського району, вона  погодилася мені

показати могилу, -Авт.). Минулого року я півтори години шукав могилу і не зміг її віднайти. Цього разу за 5 хвилин ми були біля могили письменника. У мене мову відібрало. Дух перехопило: могила сплюндрована вандалами – ворогами «радянщини»… На гранітній  стелі, де було написано, що тут похований «писа

тель Николай Далекий Алексеев Николай Александрович 9.11.1909-3.10.1976» напис (букви) майже всі збиті. Прочитати хто тут  справді похований зараз не можливо. На запитання: коли це сталося, почув, що звернень з боку рідні не було… Адміністрація цвинтарю  (науковий відділ, охорона) не знала в якому стані ця могила.

Але ж це не просто людина, це відомий український письменник, який все своє життя прожив у Львові, мав там славу і шану…

Звертаюсь до мера Львова А.Садового, чи знаєте Ви, що в пр

иміщенні міської ратуші (міської ради) діє платня вбиральня, з вартістю відвідин у 5 грн. Ну це вже не по-людськи…

Знаю, що з 1990 року Личаківське кладовище взято під охорону,  пізніше введено в реєстр історико-меморіального музею-заповідника, то не знищуйте нашу історію особистостей. Якщо вже берете плату за відвідини цвинтаря 40 грн.(чи не забагато, коли Байкове кладовище, маючи в сто разів більше відомих імен.., не обдирає відвідувачів, люди безкоштовно його відвідують, -Авт.) з особи, то вже наведіть порядок: убережіть від крайніх радикалів нашу  історію. «Мертві сорому не мають!»  Якщо глянути, то і гранітна могила Я.Галана бита – має тріщини від ударів… І ще ряд могил… Декомунізація на кладовищі  – це крайнє кощунство… З такою політикою нам ще дуже і дуже далеко до Європи, не дивлячись, що Львів поряд з європейським кордоном…

І.Мельник  

ФОТОРЯД  (більше…)

Зустрічі з цікавими людьми

        Василь Криванич, лісник карпатського гірського  села Новоселиця, дуже цікава людина…Де б ми не ходили лісом – він робив зарубки на деревах, щоб люди не блукали лісом, розповідаючи цікаві історії з життя новоселівців…Серед яких відомий російський артист кіно, їх земляк, новоселівець Віктор Тереля (знявся в понад 60 сучасних російських фільмах, зокрема в “Кармеліті”, – Авт).

  • З діда-прадіда наша родина проживає в Новоселиці- в одному з найкращих закарпатських сіл України.  Думаю, що людей, що заселяють найліпші краєвиди гір та полонин  серед яких розмістилося затишне наше село, – говорить мій співрозмовник, – немає в жодній із областей України. Реліктові ліси, що ще збереглися дають можливість людям відчути свою повноту єднання з  незайманою матінкою- природою. Ми любимо і цінуємо Карпати з його лісовими масивами… Їх треба всіляко цінувати і оберігати, бо вони наше світле щасливе майбутнє, вони легені країни… Карпати  мають свою історію, своїх героїв, що боролися за  щасливе життя… Не все було так просто. Але ми зберегли дух свободи, працелюбства, закоханості в рідний край… Ми свято бережемо і продовжуємо традиції, побут все, що з ним пов`язано століттями…

  • Релігійні свята, обряди, звичаї свято шанують горяни… Вони особливі, нарядні, пишні, добрі і радісні… Ще й досі ми користуємося в побуті різними інструментами, що виходять з широкого вжитку – стають рідкістю. Наприклад, клюмп – спеціальний штангенциркуль (для виміру  діаметра дерева, – Авт.), що  передавався з покоління в покоління моїми предками. Йому під 200  років. Залишився ще від прапрадіда… А ось планкач (сокира для тесання дерева, загострена з одного боку, –Авт.)  ще часів Австро-Угорщини, якому також не менше як 200  літ, що і сьогодні використовується. А найцікавіше, що збереглося в нашій родині – це австрійський сейф 1775 року, що і досі зберіг свої секрети замикання… Утюг, ножиці для стрижки овець, циркуль – мають не менше 150 літній вік. Я свято бережу ці родинні інструменти, що завжди  мене навівають на спогади, як жили мої прадіди 200 років тому…  

І.Мельник       

ФОТОРЯД         (більше…)

Трудись шість днів, сьомий – віддай нашому Господу Богу

Раніше, ще колись, замолоду, не вдумувався в Божі заповіді. Їх всього десять, але які вони важливі – це основа нашого життя. Без них немислиме наше щасливе буття на землі…  І як прикро, що сьогодні  більшість з нас не виконує їх. Відійшла від святинь… Ми швидко забуваємо добро і більше пам`ятаємо зло… Ми згадуємо Бога тільки тоді, коли нам стає тяжко… А де ж наша віра і покаяння, де наші  Божі цноти?

Шість днів працюй  – сьомий віддай  Богу. Скажуть навіщо? У Бога все виважено, все осмислено, все загадано наперед. Він єдиний, хто знає, що буде з нами через мить…

Недільний звичайний  літургійний день в Свято-Іллінському храмі  в Головківці пройшов у молитвах, у причащанні, у проханні Божої благодаті, у вірі і прагненні до світлого кращого…

Архімандрит Христофор Божий помазанник на землі, висвічує на прихожан світлим, чистим, чуйним поглядом… Божими молитвами, розповідями надихає на світлу надію, що все в нас буде добре, коли ми будемо вірити, надіятися і любити один одного повсякчас, а не у свята, коли ми будемо йти на допомогу один одному, коли в наших душах буде панувати мир і спокій, коли ми будемо свято цінувати життя кожного хто поряд з нами, коли ми будемо жити в взаєморозумінні, коли ворог повинен стати другом, коли ми будемо вірити в нашого Спасителя Всевишнього, що відведе від нас горе і дасть радість буття, окреслить нам вірний шлях у житті.

Літургія, мова, аура, що оточує тебе в храмі, навівають на кращі  помисли добра і віри в світле майбутнє християнського люду нашої неньки України.

Наш Всевишній завжди там, де вірять  і цінують відносини між людьми… Один день з Богом,  а скільки вражень…

З Божою неділею, з Божою благодаттю усіх православних вірян.

І.Мельник     

ФОТОРЯД      (більше…)

Неймовірно дивовижні карпатські враження…

Чергова публікація про неймовірні карпатські враження від людей – горян, від їх багатовікових традицій, які вони передають з покоління в покоління. Мова йде про сироваріння – приготування овечо-козиного сиру та вурди.

Познайомившись з місцевим лісником  Василем Івановичем Криваничем, дізналися дуже багато цікавого з життя новосельчан…  Одним із таких традиційних промислів є – приготування  сиру (бринзи) в горах, далеко від хиж…

До випасу отари ми йшли майже три години – весь час стрімко піднімаючись полониною вгору до підніжжя гори Смереки. Вражені від смереково-ялицево-букових лісів ми рухалися вверх до кошари…Велична краса природи  відкривається  навкруги: за горами інші гори – скрізь гори неперевершеної краси з полонинами… Описати краєвиди, що відкриваються через кожні 20-50 метірв руху, вражають своєю дивовижною красою…

Нас радо зустріли вівчарі, які саме почали доїти отару. Сидять на стільцях з відрами дояри, а  маленький вівчар  Миколка заганяє з іншої загородки через діру овець та кіз, яких по черзі здоюють. Таке я бачив вперше. За якихось 2 півтори години 150 голів отари були здоєні. А молоко далі цідиться і заливається в великий  дерев`яний жбан…

А далі говорить досвідчений сировар, 71- літній Михайло Миколайович Сирохман (зізвучно),  який детально розповів хід процесу варіння сиру:

  • Дуже прикро, на превеликий жаль, що ця, одна із головних традицій, що давала віками життя горянам, повільно відходить у небуття. Колись були отари до тисячі голів. Сьогодні ледве назбируємо на сезон 150 голів овець та кіз, що ще утримують люди. Хто має 2, хто 3, а хто і до 10 тварин. Ось так щорічно збираємося навесні: гуртуємо отару, наймаємо вівчарів. З 10 травня і до самої Покрови отара в горах випасується. Є кілька кошар. Тут випасли, перейшли до іншої. Два вівчарі працюють цілодобово…

  • Сьогодні моя черга забирати молоко,  – говорить сирвар, – та переробляти його на сир ( у нас – бринза, – Авт.). Маю  декілька кіз та вівців, тому весь надій молока за два дні буде мною перероблено на сир та урду. Сьогодні удій склав майже 50 літрів – це дуже добре. Заливаю відціжине молоко спеціальною закваскою з шлунка молодого теляти. Через  годину молоко загущує. Далі його вівчар Михайло Пойда (уже 7-й рік вівчарює, -Авт.) ріже паличкою на шматки. Дає ще кілька хвилин  відстоятися, а потім  всю  сирну  масу ретельно перемішує до дрібної маси. А далі найцікавіше – зібрати все до грудки, збити і впіймати в спеціальний мішок і на дибу – під стікання та затвердіння. А з залишку (у нас це сироватка, -Авт.) готують вурду – так називається сир. Спочатку її ставлять на вогонь нагрівають, а далі  відцижують  сир- вурду. І на стіл. А відвар – закарпатці називають білим квасом ( квас – пиво, –Авт. ). Особливо під келишок палянки… нас щедро пригостили сиром і вурдою. Не забули ми і додому купити, аби пригостити домашніх справді екологічно чистим сиром…

Найбільше, що хочуть вівчарі та сировари, аби вовки не навідувалися до кошари. Були випадки, коли серед білого дня вовк «взяв» за шию вівцю  і швидко побіг з нею в хащі, вона біжить поряд з ним – неможливо стріляти…

А яка зарплатня в вівчара, який 6 місяців в горах…

М.Пойда розповів, що вівчарство – це більше ритуал. Заготувати на зиму сиру на всю родину. Ось, наприклад, М.Сирохман виготовить понад 50 кг сиру (будучи в райцентрі Міжгір`ї на ринку спеціально запитав ціну на сир – від 300 грн. за кг, з вурди – від 150 грн.,   – Авт.), додатково ще й вурди. За нього виплатить мені з кожного надоєного відра молока 60 грн. (за 2 дні 23 відра буде надоєно впродовж 2-х доїнь на день, – Авт.). Середня зарплатня 10 тис. грн. на місяць (6 днів працюєш, 3 –дні вихідних, харчування за рахунок сироварів,- Авт.). Ще кілька років тому отара була більшою… Дуже шкода, що вівчарство загублено на державному рівні, а були отари до 2 тис. голів…

А взагалі, бути в горах, на полонинах, серед природи – відчуваєш себе здоровішим…

Пора прощатися… Прощання затягнулося ще на годину. Повернулися до своєї хижі вже пізно за 23 годину ночі, бо пішли ще долати г. Смереку… Це була неочікувана туристична подорож до чистого карпатського сиру, до чемних та добрих людей-горян…

 Я щиро вядчний Наталії Бахталі за фотознімки (бо в мене “сів” акумулятор,- Авт.).

 

 

І.Мельник 

ФОТОРЯД  (більше…)

Хлібом сіллю вас зустрінуть…

Я говорив, що далі буде цікаво… Сьогодні розкажу про міжгірян- закарпатців. Більшість жителів села – серця міжгір`я – русини. Гарні душею, надзвичайно привітні, хлібом сіллю вас зустрінуть… Одна з  них надзвичайно привітна 75- річна Марія Михайлівна Славуник. Щодня нашого гостювання в горах ( радіальні походи, -Авт.) Закарпаття запрошувала  нас з дружиною, через нашу господарку Н.Бахталу, в гостини. І ось ця зустріч відбулася. Мені цікаво було дізнатися про все, що пов`язано з життям горян, особливо про період визвольної боротьби місцевого населення в ОУН, УПА. Бо до цього вже дізнався, що її колишній чоловік Михайло Олексійович Славуник (1924 р. н., нині вже покійний від 2011 року, – Авт.) був запроторений до сталінських таборів на 25 років за участь у бандерівському русі…

  • Чоловік був воїном чеського корпусу Л.Свободи до 1944 року…Поранення, Чехія, умовляння залишитися в чехів та додому рвалася душа. Та не надовго. Далі ОУН, УПА.  У  1948 році прийшли «енкеевесники». Вислідили «Гайдамаку» – таке було псевдо в Михайла.  Нікому не було цікаво за що боролися українці… Суд і 25 років сталінських таборів. Такий був вирок тодішньої влади. Та видно, що Бог є – тільки 7,5 років довелося відбути в іркутській колонії політв’язнів 019 Чуні «Озерлагу» … І там вів підпільну боротьбу. Діяла підпільна організація, яка видавали газету «Одвічний Дух стихії». Готували повстання. Михайло відповідав за виробництво холодної зброї…

  • … У 1956 році повернувся додому. Був найліпшим столярем-меблевиком  ( вичурний сервант  з різьбленням, ліжка, столи, тумбочки,  від хижі і в хижі все його руками зроблено, -Авт.). Музикант на скрипці, був  доброю розумною людиною. «Кобзаря» знав усього напам`ять. Був час у таборі вивчити…  Майже 30 років нашого спільного життя він вів щоденний журнал погоди з замітками… Я вже 8-й рік продовжую його справу ведення  погодника… Не дивлячись на різницю у віці 20 років, у нас було щасливе життя. Четверо дітей, онуки, правнуки… раніше і вишивала, і ткала, і шила. Різницю в 20 років  відчували, бо файно кохали один одного.

  • У 1992 році  був реабілітований. Яка то була радість – не бути більше під наглядом. Але до спочину був патріотом України, мріяв про справжню соборну Україну, а не ту яку маємо, -розповідає Марія Михайлівна.  Дякувати М.Волинцю, що він залишив спогади про мого чоловіка, якому довелося навчатися у відомих людей України, що відбували тюрму в Сибіру… 

  • Господиня охайної хижі показала світлини, листи від газдиного (чоловіка) друга відомого письменника – репресованого політв`язня, який відбув 28 років таборів, Михтода Волинця, котрі  разом відбували покарання в Сибіру… З листів (дозволили почитати, -Авт.) дізнався, що  автор кількох книг, дуже цінував дружбу з М.О. Славуником, вважаючи його палким борцем за вільну Україну. Автор книг М.Волинець товаришував  з У.Самчуком, братом В.Барки, А.Жигуліним,  поетом Олександром Ісбахом, письменниками Б.Дьяковим, Б.Четвериковим, генералом О.Грековим, А.Патрус-Карпатським та багатьма іншими відомими політв`язнями по табору.  Cеред них був чех отець Корнійчук, у якого на руках помер відомий український поет і письменник Олександр Олесь в Чехії( батько відомого письменника, археолога, одного із лідерів ОУН Олега Ольжича, -Авт.), який був політв’язнем «Озерлагу». ..

 Спогади про чоловіка – це найкращі спогади нашої господині. Під час розмови метка – чітаво ( швидко, -Авт.) накривала на стіл національні закарпатські страви: відварена та запечена прямо на металевій частині плити буля (картопля) з памолоткою (сметаною); росів – зварена заквашена капуста з квасолею; білий  сир з коров`ячого молока; гриби з булею…. Не обійшлося без палянки (самогонки). А що за стіл без традиційної та популярної запашної кави. Для міжгорян один із найголовніших напоїв, що додає фізичної сили і хорошого настрою. Гостинність горян не можна виказати словами. Наскільки вони відкриті серцем, привітні, наче до своїх рідних. Вони цінують гостя… З такими людьми буде жити Україна, будуть її люди щасливими… Дай Боже тільки нам розумних керівників…  Мій оповідач згадала і про тяжке життя людей гірської місцевості – серця міжгір’я с. Новоселиця. Люди тут чемні, добрі і щедрі до гостей, бо дуже рідко до них заходять такі гості, як ми  – туристи..

  • Далі оповідачка згадує. як з дитиною на руках, якій не було ще й року, приходилося йти далеко в полонини,  стрімко в гори (до 7  кілометрів від хижі, бо слід було косити гектар сінокосу для колгоспної худоби,- Авт.). А заробила: мінімальну пенсію та копійчану доплату за проживання в гірській місцевості. Тому й приходиться тримати корови (це не наші  корови з удійністю 30-40 л. молока на добу,  якщо тут корова «дає»  за день до 20 літрів, то хороша корова, -Авт.) та іншу живність, щоб вижити. Важко працювати, а ще й гриби, ягоди, за якими треба йти за кілометри… Все, що дає можливість жити приходиться робити. Вивезти на продаж в район немає змоги, що дорога, що транспорт не ходить… Городина  високо на полонинах .. Обробити землю ( глина), посадити, виростити, зібрати дуже складно фізично…

  • Ось так вони живуть люди вже похилого віку. З великою шаною до рідних і близьких.

  • Маю 4 дітей, 8 онуків та 9 правнуків – цим живу, цим і пишаюся. Попереду велике свято черговий онук Мирон у свій ювілей 25 – річчя одружується, а для мене він ювілейний – народився на моє 50 – ліття. Ось так воно життя цікаве і складне, неповторне зі своїми турботами і  радощами, смутком і надією, що далі буде краще…

  • Я вдячний М.М.Славуник за зустріч, за цікаву розповідь, за те велике прагнення до життя за будь-яких  умов …   

  • І.Мельник     

  • ФОТОРЯД

(більше…)

Українські Карпати. Куди там австрійським Альпам

Нарешті добрався до ноутбука. Чесно сказати не було бажання раніше описати свій відпочинок у Карпатах… Така навколо тебе природна аура, що словами важко передати, така неймовірна краса. Який ландшафт!

  Гори вкриті смерекою, ялицею, модриною  плавно переходять у полонини з перелісками, що квітують різнотрав’ям лікарської аптеки (звіробій, подорожник, тисячолисник (деревій), гірська арніка, чебрець, вогник, м’ята різних видів, кмин, живокіст, оситник (будяк),  Іван-чай… всього не перелічити (вперше побачив його в своєму житті, -Авт.). Це все ми збирали на висоті  понад майже 1300 метрів над  рівнем моря. Уявіть яке тут повітря. Ним неможливо надихатися. Квіти, реліктові смерекові ліси, де ще «не цюкала сокира лісоруба», благоухають таким ароматом, що підйом протягом шести годин на гору Чорна Ріпа  в десяток кілометрів стрімко вгору  не відчувався, наскільк

и там життєдайне повітря…Озираючись навкруги, милуючись та зачаровуючись красою,  вдихаючи на  повні груди цілюще карпатське повітря, розумієш, що таке гірське життя…

 Ми знаходимося в  с. Новоселиця Міжгірського району Закарпатської області на стику кордону з Львівською областю (відомий гірсько – лижний курорт, м. Славське, 23 км.). Хребет Чорної Ріпи є кордоном трьох областей: Львівської, Закарпатської та  Івано-Франківської. Раніше до «руських», так називають місцеві жителі радянську владу,  тут проходив польсько-чеський кордон.

Ось вона довгоочікувана гора Чорна Ріпа з однойменною полониною, з відповідною назвою і хребет, яким ми рухалися кілька кілометрів в напрямку гори двох Близнюків. Який відкривається краєвид! Справа Боржавський  хребет з полонинами, зліва хребет Смерек. А вдалині гора Озерянка, а під нею Синивірське озеро. Скільки сягає око бачиш вдалині Бескидські гори – це вже Польща, далі –  чеські Татри, а ще далі  Буковинські гори – Румунія.

За один день пройшли понад 20 кілометрів полонинами вкритими чорницею – яфенем ( місцева назва чорниці,- Авт.), продираючись через скелясті глибокі урвища – ущелини зі стрімкими звориками (струмочками) джерельної води, що вливаються в річку Голятинку, з зарослями смерічок, виходиш на полонини. Навкруги  вже інші  картини карпатських гір…

Що ж, треба їхати, щоб все це побачити, відчути та пропустити крізь себе, наживитися духмяним  життям карпатських гір…

Як мені до лиця було почути, що я ліпший підкорювач карпатських гір (Верховина), коли ми разом з нашою  господинею – знавцем місцевості Наталією Бахталою ( до речі, до 2013 року корінна олександрійка, -Авт.), а нині жителька зі всіма правами новеселчанки, яка вперше тут пройшла з туристською групою ще в далекому 1972 році, ми разом з дружиною Іриною, пройшли понад 20 км! Уявіть вийшли зранку  о 7.26, а повернулися до її хижі  о 19.30 вечора. Цікаво все було. Дійшли до витоку джерела р. Біла Тиса, що нижче впадає в Чорну Тису,  а далі – могутня Тиса…  Світловий день горами з лісовими масивами смереки заввишки до 30 метрів  та полонинами з короткими відпочинками для перекусу, у тому числі й чорницями  з  карпатською полуницею (камянки (брусниця) будуть дещо пізніше, -Авт.), пройшли неймовірними  краєвидами карпатських гір, де рідко ступає нога туриста, а шкода…

Це перше знайомство з місцевістю. Кілька днів – уже 5 днів пролетіло, мов один день. А скільки вражень. Щемить серце, бо залишається лише 3 дні нашого перебування в гостинної Н.Бахтали з її  туристичними походами, екскурсіями,  цікавими розповідями знавця місцевого колоритного, неординарного життя русинів- закарпатців, зустрічами з ними…

Далі  буде ще цікаво… Будуть діалоги з жителями села, їх побут, звичаї…

ФОТОРЯД

І.Мельник    

(більше…)

Двоє ведучих пішли з телеканалу “112 Україна”. Кажуть, що через Медведчука

Засновник інтернет-видання “ГОРДОН” Дмитро Гордон повідомив, що припиняє свою співпрацю з телеканалом “112 Україна”.

Таку заяву він зробив у прямому ефірі “112 Україна”, пише Укрінформ.

Він нагадав, що з 2017 року два рази на тиждень, у суботу та неділю, на телеканалі виходила його авторська програма “ГОРДОН”, а щочетверга він був гостем програми “Вечірній прайм”.

Гордон розповів, що його запросили вести програму гендиректор телеканалу “112 Україна” Єгор Бенкендорф і тодішній генпродюсер Сергій Логунов.

 “Вони мене переконали, що це дуже цікаво, що це прекрасний канал, що буде повна свобода слова, буде здорово. Я ніколи не працював на “112-му каналі” і свої телевізійні програми завжди знімав безкоштовно. Я не заробляв грошей, між нами не було грошей, це була любов обопільна”, – розповів Гордон про прихід на канал і умови співпраці.

Він зазначив, що насторожено поставився до інформації, що новим власником “112 Україна” став колишній глава Адміністрації Президента, кум президента РФ Володимира Путіна Віктор Медведчук.

“Я поставився до цього насторожено, але продовжував виходити на каналі, висловлюючи свою точку зору при повній свободі слова. Я хочу сказати, що ніхто ніколи на “112-му каналі” не говорив мені, що я повинен говорити та що я не повинен говорити”, – сказав Гордон.

Але останнім часом, підкреслив він, на каналі “112 Україна”, як і на NewsOne, Медведчук і його соратники займають дуже багато ефірного часу і пропагують ідеї “русского мира”.

“Дуже багато людей, які пропагують ідеї “русского мира”, ідеї, близькі Путіну, ідеї, які мені абсолютно чужі. Я є патріотом своєї країни, я люблю свою країну, я не люблю російське керівництво, не люблю тих, хто пропагує ідеї “русского мира”, як це робить Медведчук. У мене немає до нього особистих претензій, я з ним не знайомий, я його бачив три рази в житті, але мені дуже погано тому, що я виходжу на каналі, де Медведчук та інші люди пропагують “русский мир”, – заявив він.

Схожу заяву зробила й Олеся Бацман наприкінці прямого ефіру своєї авторської програми, яка вийшла після “Вечірнього прайму”.

“Сьогоднішній ефір програми “Бацман” останній на 112-му каналі. Програма “Бацман” більше не буде виходити на 112-му. Річ у тім, що останнім часом Віктора Медведчука і тієї ідеології, кремлівської ідеології, яку він пропагує, стало занадто багато на каналі. І я не бачу для себе можливості продовжувати, продовжувати виходити на 112-му каналі. Подробиці ви зможете прочитати на моєму Фейсбуці та сайті “Гордон”, – сказала Бацман.

Відкриті Великодні небеса: Христос Воскрес! Воістину Воскрес!

 Великодне богослужіння – Великдень одне з найбільших релігійних свят, що стоїть над всіма іншими святами. Це свято світлої радості, перемоги світла над пітьмою, свято воскресіння сина Божого Ісуса Хреста, який воскрес цього дня заради нас.

Олександрійці вервечками: родинами, в колі друзів, групами  йшли до святинь міста – до храмів, аби долучитися до Великоднього богослужіння, щоб разом порадуватися воскресінню нашого Всевишнього.  Він цього дня чує помисли нашого серця, наші молитви і відповідає нам благодаттю і милосердям. Спаситель наш сьогодні з нами – він як ніколи поряд з нами. Він серед нас, він готовий надати допомогувіруючим в нього… Без віри не можна жити!

Пасхальна літургія тривала з 16 години дня 27 квітня до пізнього ранку 28 квітня. Тисячі, якщо не більше, православних прийшли, щоб побачити воскресіння нашого Спасителя. Перетерпівши розп`яття, він смерть свою переміг – воскрес.

Єпископ Олександрійський та Світловодський Боголєп, який проводив Великодне богослужіння, звернувся до мирян зі словами великої надії, віри і любові до ближнього до нашого Спасителя, який дарує нам життя, дарує нам благодать Святого Духа, звільняє нас від гріхів, від проклять, дає нам нові сили та наснагу на праведні справи. Божественна літургія, таїнство святого причастя – позбутися гріхів,очиститися на гарні діла.

-Воскресіння Христово дає сенс нашому новому життю, імпульс до кращого життя. Треба жити по волі Божій, по його заповідям, по шляху єднання та всепрощення один одного, в мирі і спокої, в повазі. Великдень –Пасха – торжество над торжествами святими. Блаженні чисті серця – бо вони Бога побачать. Пасха нетлінна – світу спасіння! Радуйтесь  Христос Воскрес! Воістину Воскрес! Це найбільша сила Божества! ,–наголосив слуга церкви.

І.Мельник

ФОТОРЯД 

(більше…)

Не вік і стать говорять про людину

Комунальники прибирають, а жителі – продовжують смітити. В Олександрії активно проводиться місячник з благоустрою міста.
Комунальники упорядковують вулиці, небайдужі олександрійці організовують та беруть участь у суботниках, а деякі мешканці продовжують смітити.
22 квітня камери відеоспостереження зафіксували, як у Новопилипівському мікрорайоні дві жінки викинули пакети сміття на зелену зону, де нещодавно проводилася толока.
Працівники муніципальної безпеки оперативно зреагували та затримали порушниць. Це – молода жінка та жінка похилого віку. Їм було надано приписи на прибирання сміття та складено адмінпротоколи, які передбачають накладення максимального штрафу.
Прикро, що ті, хто мають бути берегинями затишку, дбати про чистоту і виховувати підростаюче покоління, демонструють негативний приклад для наслідування.

“Солідарність” не забула чорнобильців

На данном изображении может находиться: небо и на улице

Солідарність – Олександрія

Цього дня 1986 року сталася аварія на Чорнобильській АЕС, яка назавжди змінила долі мільйонів людей, ставши для усіх нас невиліковною раною.

Сьогодні ми згадуємо тих, хто заради нашого майбутнього віддав своє життя, намагаючись зупинити розповсюдження радіації.

Глибока шана героям-ліквідаторам, котрі ціною власного здоров’я виконували свої обов’язки, не думаючи в той час про жахливі та безповоротні наслідки. Ніхто не чекав нагород чи відзнак, відважно виконуючи небезпечну місію.

На данном изображении может находиться: один или несколько человек и люди сидят

Тож, шановні ліквідатори! У цей сумний день прийміть від усіх нас слова вдячності за вашу мужність, силу людського духу, безстрашність. За нашу землю!

Бажаємо ВамНа данном изображении может находиться: небо, насамперед, міцного здоров’я, благополуччя

та мирного неба!

З повагою
депутати Олександрійської міської ради
фракції “БПП “Солідарність”

Сторінка 1 з 612345...Остання »
Істина від Олександрії © 2017 - 2019