Хто першим фінішує з “достроковців” по Олександрійському 103 виборчому округу ВО

21  липня ми будемо обирати новий парламент- нових обранців, що будуть вирішувати нашу долю протягом наступних 5-ти років (якщо їм вдасться протриматися з таким різнобарв`ям кольорів, політичних уподобань і смаків сьогодення, – Авт.).  Такого шаленого інтересу- зацікавленості до нашої «щасливої долі»  ще не було за всі роки виборчих перегонів. В 199 одномандатних виборчих округах балотуються 3220 осіб. Тобто в середньому – 16 осіб на місце.

У списках партій – ще 2747 кандидатів. Разом 5967, або ж 13 осіб на місце під куполом недоторканості від різних політичних партій, рухів, громадських організацій (всього 22 політичні сили, -Авт.)  самовисуванці….

 Серед відомих кандидатів- мажоритарників по 103 одномандатному Олександрійському виборчому округу є: С.К.Цапюк – міський голова м. Олександрія (біля 20 років);  С.П.Коваленко  – перший  заступник голови ОДА, висунутий  ПП “Європейська солідарність”; О.Г.Поворознюк- голова агрофірми “П`ятихатська ” з сусіднього Петрівського  району, президент ФК “Інгулець”, самовисуванець;  В.В.Журавльов – голова  Олександрійської міськрайонної  організації ВО «Батьківщина» – один із “зубрів”  виборчого процесу за останні 18 років; М.О.Собко –від «Батьківщини» з Долинського району, директор СФО «Россолан»;  О.В.Федосов- директор ТОВ «Тех Маш-Сервіс», м.Олександрія, від ПП «Ліва опозиція»; В.В.Бездуган, ТОВ  «Українське біоджерело», м.Дніпро, від ПП «Укроп»; О.Є.Воронько-  від  ПП «Слуга народу», м.Світловодськ, тимчасово не працює; Р.А. Дамченко – самовисуванець, с.Головківка, директор ТОВ «ТД Дамко»; О.М.Нечипоренко – від ВО «Свобода», м.Олександрія, тимчасово не працює, учасник АТО(ООС); С.Л.Ратенко – від ПП «Радикальна партія Олега Ляшка»,  м.Олександрія, підприємець; С.П Коваленко (клон),  м.Київ,  ГО «БФ Слуга народу», керівник проектів.

Безумовно, що всі кандидати – достроковці (не ображайтесь, але ці вибори носять характер поспішності,   недоношеності (виваженості в висуненні кандидатів ), бо такої кількості кандидатів ще не знала історія виборчих перегонів в Україні. З медичної термінології: дострокові пологи, коли народжується недоношене дитя…

Скільки бруду вже пішло в народ про кандидатів, а скільки ще буде до суботи…, де істина, а де і не правда, а де і замовчування з вигідних позицій… Не всі кандидати розповіли про себе, хоча клянуться, що будуть бідкатися невпинно за народ – за виборців.

Не знаю навіщо  більшості зі списку йти до ВРУ. Здається, істина тут дуже проста  – отримати мандат недоторканості від виборців, від закону…

Ми хочемо змін з 1991 року. Крокуємо такою тернистою дорогою (кривою чомусь весь час, -Авт.), що здається, що сьогоднішні вибори:  черговий раз пообіцяти нам «манну небесну»… Поважаю всіх кандидатів, якщо подали заяви –значить знають собі ціну, якої хочуть побачити на виборах від своїх виборців. Хай Бог їм допомагає в такій борні… Однак: депутата-достроковця-мажоритарника ми будемо мати. Дай Боже не помилитись, щоб таки оправдав довіру виборців…

Рекордсменом дострокових –«недоношених» парламентських виборів  в одномандатних виборчих округах (всього 199) є Дніпропетровська область – 294 кандидатів- «достроковців-недоношених». Далі йде Київська – 226, Донецька – 202 та Одеська -193.  Столиця України буде вирувати від 264 кандидатів, що будуть намагатися в 13 одномандатних округах здобути своє вакантне місце недоторканості в ВРУ.  Кіровоградщина має  своїх достроковців 75 кандидатів ( в 5-ти округах, – Авт.), серед яких висунуто партіями  37 та здобути мандат недоторканості шляхом самовисування пішло 38 чоловік. 3 – кандидатам відмовлено взяти участь у виборах.

Нижче в деталях по кожному з округів області подаємо кількість кандидатів-мажоритарників.

Кіровоградська область        78   75   37    38     3

ОВО №99                                  15    15   9      6      0

ОВО №100                                12     11   7     4      1

ОВО №101                                20     19   6     13    1

ОВО №102                                18     17   8      9     1

ОВО №103                                13     13   7      6     0        

І.Мельник

Зустрічі з цікавими людьми

        Василь Криванич, лісник карпатського гірського  села Новоселиця, дуже цікава людина…Де б ми не ходили лісом – він робив зарубки на деревах, щоб люди не блукали лісом, розповідаючи цікаві історії з життя новоселівців…Серед яких відомий російський артист кіно, їх земляк, новоселівець Віктор Тереля (знявся в понад 60 сучасних російських фільмах, зокрема в “Кармеліті”, – Авт).

  • З діда-прадіда наша родина проживає в Новоселиці- в одному з найкращих закарпатських сіл України.  Думаю, що людей, що заселяють найліпші краєвиди гір та полонин  серед яких розмістилося затишне наше село, – говорить мій співрозмовник, – немає в жодній із областей України. Реліктові ліси, що ще збереглися дають можливість людям відчути свою повноту єднання з  незайманою матінкою- природою. Ми любимо і цінуємо Карпати з його лісовими масивами… Їх треба всіляко цінувати і оберігати, бо вони наше світле щасливе майбутнє, вони легені країни… Карпати  мають свою історію, своїх героїв, що боролися за  щасливе життя… Не все було так просто. Але ми зберегли дух свободи, працелюбства, закоханості в рідний край… Ми свято бережемо і продовжуємо традиції, побут все, що з ним пов`язано століттями…

  • Релігійні свята, обряди, звичаї свято шанують горяни… Вони особливі, нарядні, пишні, добрі і радісні… Ще й досі ми користуємося в побуті різними інструментами, що виходять з широкого вжитку – стають рідкістю. Наприклад, клюмп – спеціальний штангенциркуль (для виміру  діаметра дерева, – Авт.), що  передавався з покоління в покоління моїми предками. Йому під 200  років. Залишився ще від прапрадіда… А ось планкач (сокира для тесання дерева, загострена з одного боку, –Авт.)  ще часів Австро-Угорщини, якому також не менше як 200  літ, що і сьогодні використовується. А найцікавіше, що збереглося в нашій родині – це австрійський сейф 1775 року, що і досі зберіг свої секрети замикання… Утюг, ножиці для стрижки овець, циркуль – мають не менше 150 літній вік. Я свято бережу ці родинні інструменти, що завжди  мене навівають на спогади, як жили мої прадіди 200 років тому…  

І.Мельник       

ФОТОРЯД         (більше…)

Трудись шість днів, сьомий – віддай нашому Господу Богу

Раніше, ще колись, замолоду, не вдумувався в Божі заповіді. Їх всього десять, але які вони важливі – це основа нашого життя. Без них немислиме наше щасливе буття на землі…  І як прикро, що сьогодні  більшість з нас не виконує їх. Відійшла від святинь… Ми швидко забуваємо добро і більше пам`ятаємо зло… Ми згадуємо Бога тільки тоді, коли нам стає тяжко… А де ж наша віра і покаяння, де наші  Божі цноти?

Шість днів працюй  – сьомий віддай  Богу. Скажуть навіщо? У Бога все виважено, все осмислено, все загадано наперед. Він єдиний, хто знає, що буде з нами через мить…

Недільний звичайний  літургійний день в Свято-Іллінському храмі  в Головківці пройшов у молитвах, у причащанні, у проханні Божої благодаті, у вірі і прагненні до світлого кращого…

Архімандрит Христофор Божий помазанник на землі, висвічує на прихожан світлим, чистим, чуйним поглядом… Божими молитвами, розповідями надихає на світлу надію, що все в нас буде добре, коли ми будемо вірити, надіятися і любити один одного повсякчас, а не у свята, коли ми будемо йти на допомогу один одному, коли в наших душах буде панувати мир і спокій, коли ми будемо свято цінувати життя кожного хто поряд з нами, коли ми будемо жити в взаєморозумінні, коли ворог повинен стати другом, коли ми будемо вірити в нашого Спасителя Всевишнього, що відведе від нас горе і дасть радість буття, окреслить нам вірний шлях у житті.

Літургія, мова, аура, що оточує тебе в храмі, навівають на кращі  помисли добра і віри в світле майбутнє християнського люду нашої неньки України.

Наш Всевишній завжди там, де вірять  і цінують відносини між людьми… Один день з Богом,  а скільки вражень…

З Божою неділею, з Божою благодаттю усіх православних вірян.

І.Мельник     

ФОТОРЯД      (більше…)

“Александрия” прибыла в Болгарию на второй сбор

Александрия прибыла в Болгарию на свой второй сбор

 “Александрия” прибыла в болгарский горнолыжный городок Банско, где в рамках подготовки к новому сезону проведет свой второй учебно-тренировочный сбор.

В Болгарии команда уже провела первую тренировку.

Напоминаем, что на втором сборе у “горожан” запланировано три спарринга – с армянским “Гандзасаром”, чемпион Туркменистана “Алтын Асыром” и киприотский “АЕЛом”.

Чим ми різні від закарпатців?

Мені жителю неозорих степів з золотим відливом потужного  пшеничного колоса, сонцесяйністю соняхів, що навкруги тебе, з життєдайним кольором кукурудзи, буряка.., надзвичайно важливо було дізнатися як живуть люди в інших областях нашої такої багатої на людей країни. Зокрема, як живуть горяни – закарпатці.  Мені пощастило, що наш запросила Наталія Бахтала пожити серед закарпатців – їх життям…

Так сталося природно, що горянам довелося  народитися і жити в зовсім інших умовах, що мають свій  історично- суспільний та економічний характер.

Та найголовніше, що ні австро- угорці, ні мадяри, ні чехи, ні фашистська окупація та  радянська влада не знищила в людей щиру відкритість, доброту, шану до інших, працелюбство, якому треба ще по доброму позаздрити.

Що то буде за розповідь без жителів тутешнього гостинного села.

Мандруючи на г.Чорна Рипа, високо на полонинах  зустріли 80- річну жінку Анну Миколаївну Млавець, котра випасувала «життя» – трьох корів.  Цікаво було запитати: як живеться нині. Почув наступну мудру  відповідь:

  • Знаєте майже нічого не змінилося. Правду кажучи при мадярах борошно було білішим. А щодо СРСР, України? То прийшла держава, а потім ще держава… Живемо своїм життям гір, своїми нужденними потребами: вижити на мінімальну пенсію, хоч як важко не працювали…Тому і доводиться в 80 тримати ще корови, збирати ягоду… Що тут говорити, вибачайте, бо треба  пасти худобу, бо вдома свої сімейні проблеми… А вам хочу побажати гарного відпочинку і нехай Ісус Христос оберігає вас у путі.

Як виживають люди, маючи великі проблеми з дорогами (вони в занедбаному стані –гірше не можна сказати, здається, що тут  дорогу як збудували до села 40 років тому і все… ). Проблеми з безперебійним забезпеченням електроенергією (часті відключення з будь-яких дрібних причин, – Авт.).
Селу майже 400 років, що знаходиться у підніжжі г.Чорна Рипа, Близнюків, Смереки.. Село завдовжки понад 12 км. Ходити ногами щоденно  на роботу до 8 км – це норма їх життя.

Хижі –у кожному дворі їх по дві. Так здавна велося, що батьки будували житло собі, а потім дітям… Обійстя дуже вхожені, скрізь чистота і порядок – нічого зайвого на подвір`ї не побачиш. Кожен чоловік має майстерню з обробітку дерева.

-Бо то не газда, якщо він не вміє  збудувати хижу, облаштувати її власно виготовленими меблями. Увесь реманент у домашньому господарстві, то справа рук  господарів, – підкреслили мені в розмові лісник лісник Василь Іванович Кривинич та його сусіда Михайло  Славуник.

Знаходять додатковий приробіток на збиранні чорниці, грибів та гірських лікарських рослин.

-Якщо не лінуватися, то полонини в період збирання чорниці, брусники, малини, ожини та грибів  додадуть значні кошти  до сімейного бюджету. А так більшість молоді, досягши  18- річного віку вся в  «чехів, словаків, поляків, німців, у Прибалтиці».

І ще до політики  дуже обережно відносяться. Ще щемлять рани часів 1939-1956-х  років. Сталінські репресії за участь у визвольному русі… Але вони вірять новому Президенту В.Зеленському, що він налагодить, «щоб борошно було білішим і дешевшим…». А ще вони побачили першу позитивну зміну  в своєму житті: як  тільки Г. Москаль подав у відставку з поста очільника Закарпаття – відразу зникли так звані «пости поліцейських  Москаля» на в`їзді та виїзді з райцентру  Міжгір`я (збирали данину  з кожної машини, що перевозила ліс, -Авт.). Менше чути стало як валять ліс… Валять хороший. А той, що гине від короїда, залишають … У Чехії вже віднайшли жука – антикороїда, що рятує лісові насадження, а в Україні поспішають вирубати будівельний ліс…

Чому так є? Бо у свій час при розпаді СРСР  частина лісів, що була в колгоспах, радгоспах «захопили ділки, створили товариства без відповідальності»  і на повну вирубують ліс… З державними лісами порядок. Дещо дбають про відновлення лісів (насаджують молоді дерева, випилюють «мертвий ліс»). Усі надії покладають на нову владу, щоб більше приїздило людей з усієї України милуватися неповторною красою карпатських гір та полонин з чудовими краєвидами, цілющим повітрям, животворною  мінеральною водою, і ще з реліктовими – незаймані віками ліси…

                                          З таких круч – сіно до стодоли

     Лісник Василь Криванич робить нові зарубки, щоб мандрівники не заблукали  

    Охайні хижі… 

І.Мельник

ФОТОРЯД (більше…)

Василь Грицук: “Постараюся повернутися у футбол якнайшвидше”

 Улюбленець олександрійських вболівальників Василь Грицук завітав сьогодні до клубу і розповів прес-службі подробиці свого відновлення:

– За практично півроку обстежень лікарі в Україні й за кордоном так і не змогли виявити, в чому ж  проблема. І от, італійські медики говорять мені – якщо обстеження нічого не показують, то ми втручаємося оперативно, і там уже, по місцю, побачимо причину. Так і сталося – причину було виявлено під час операції, а проблему усунуто. На відновлення мені відводять три місяці, але це вже надто обережні рекомендації. Медики рекомендують ходити на милицях, та я чудово почуваюся й без них. Постараюся повернутися у футбол якнайшвидше.

Передаю вітання всім вболівальникам «Олександрії», і бажаю команді продуктивно завершити збори й успішно розпочати виступи в Чемпіонаті України та Лізі Європи. До зустрічі!

Неймовірно дивовижні карпатські враження…

Чергова публікація про неймовірні карпатські враження від людей – горян, від їх багатовікових традицій, які вони передають з покоління в покоління. Мова йде про сироваріння – приготування овечо-козиного сиру та вурди.

Познайомившись з місцевим лісником  Василем Івановичем Криваничем, дізналися дуже багато цікавого з життя новосельчан…  Одним із таких традиційних промислів є – приготування  сиру (бринзи) в горах, далеко від хиж…

До випасу отари ми йшли майже три години – весь час стрімко піднімаючись полониною вгору до підніжжя гори Смереки. Вражені від смереково-ялицево-букових лісів ми рухалися вверх до кошари…Велична краса природи  відкривається  навкруги: за горами інші гори – скрізь гори неперевершеної краси з полонинами… Описати краєвиди, що відкриваються через кожні 20-50 метірв руху, вражають своєю дивовижною красою…

Нас радо зустріли вівчарі, які саме почали доїти отару. Сидять на стільцях з відрами дояри, а  маленький вівчар  Миколка заганяє з іншої загородки через діру овець та кіз, яких по черзі здоюють. Таке я бачив вперше. За якихось 2 півтори години 150 голів отари були здоєні. А молоко далі цідиться і заливається в великий  дерев`яний жбан…

А далі говорить досвідчений сировар, 71- літній Михайло Миколайович Сирохман (зізвучно),  який детально розповів хід процесу варіння сиру:

  • Дуже прикро, на превеликий жаль, що ця, одна із головних традицій, що давала віками життя горянам, повільно відходить у небуття. Колись були отари до тисячі голів. Сьогодні ледве назбируємо на сезон 150 голів овець та кіз, що ще утримують люди. Хто має 2, хто 3, а хто і до 10 тварин. Ось так щорічно збираємося навесні: гуртуємо отару, наймаємо вівчарів. З 10 травня і до самої Покрови отара в горах випасується. Є кілька кошар. Тут випасли, перейшли до іншої. Два вівчарі працюють цілодобово…

  • Сьогодні моя черга забирати молоко,  – говорить сирвар, – та переробляти його на сир ( у нас – бринза, – Авт.). Маю  декілька кіз та вівців, тому весь надій молока за два дні буде мною перероблено на сир та урду. Сьогодні удій склав майже 50 літрів – це дуже добре. Заливаю відціжине молоко спеціальною закваскою з шлунка молодого теляти. Через  годину молоко загущує. Далі його вівчар Михайло Пойда (уже 7-й рік вівчарює, -Авт.) ріже паличкою на шматки. Дає ще кілька хвилин  відстоятися, а потім  всю  сирну  масу ретельно перемішує до дрібної маси. А далі найцікавіше – зібрати все до грудки, збити і впіймати в спеціальний мішок і на дибу – під стікання та затвердіння. А з залишку (у нас це сироватка, -Авт.) готують вурду – так називається сир. Спочатку її ставлять на вогонь нагрівають, а далі  відцижують  сир- вурду. І на стіл. А відвар – закарпатці називають білим квасом ( квас – пиво, –Авт. ). Особливо під келишок палянки… нас щедро пригостили сиром і вурдою. Не забули ми і додому купити, аби пригостити домашніх справді екологічно чистим сиром…

Найбільше, що хочуть вівчарі та сировари, аби вовки не навідувалися до кошари. Були випадки, коли серед білого дня вовк «взяв» за шию вівцю  і швидко побіг з нею в хащі, вона біжить поряд з ним – неможливо стріляти…

А яка зарплатня в вівчара, який 6 місяців в горах…

М.Пойда розповів, що вівчарство – це більше ритуал. Заготувати на зиму сиру на всю родину. Ось, наприклад, М.Сирохман виготовить понад 50 кг сиру (будучи в райцентрі Міжгір`ї на ринку спеціально запитав ціну на сир – від 300 грн. за кг, з вурди – від 150 грн.,   – Авт.), додатково ще й вурди. За нього виплатить мені з кожного надоєного відра молока 60 грн. (за 2 дні 23 відра буде надоєно впродовж 2-х доїнь на день, – Авт.). Середня зарплатня 10 тис. грн. на місяць (6 днів працюєш, 3 –дні вихідних, харчування за рахунок сироварів,- Авт.). Ще кілька років тому отара була більшою… Дуже шкода, що вівчарство загублено на державному рівні, а були отари до 2 тис. голів…

А взагалі, бути в горах, на полонинах, серед природи – відчуваєш себе здоровішим…

Пора прощатися… Прощання затягнулося ще на годину. Повернулися до своєї хижі вже пізно за 23 годину ночі, бо пішли ще долати г. Смереку… Це була неочікувана туристична подорож до чистого карпатського сиру, до чемних та добрих людей-горян…

 Я щиро вядчний Наталії Бахталі за фотознімки (бо в мене “сів” акумулятор,- Авт.).

 

 

І.Мельник 

ФОТОРЯД  (більше…)

Хлібом сіллю вас зустрінуть…

Я говорив, що далі буде цікаво… Сьогодні розкажу про міжгірян- закарпатців. Більшість жителів села – серця міжгір`я – русини. Гарні душею, надзвичайно привітні, хлібом сіллю вас зустрінуть… Одна з  них надзвичайно привітна 75- річна Марія Михайлівна Славуник. Щодня нашого гостювання в горах ( радіальні походи, -Авт.) Закарпаття запрошувала  нас з дружиною, через нашу господарку Н.Бахталу, в гостини. І ось ця зустріч відбулася. Мені цікаво було дізнатися про все, що пов`язано з життям горян, особливо про період визвольної боротьби місцевого населення в ОУН, УПА. Бо до цього вже дізнався, що її колишній чоловік Михайло Олексійович Славуник (1924 р. н., нині вже покійний від 2011 року, – Авт.) був запроторений до сталінських таборів на 25 років за участь у бандерівському русі…

  • Чоловік був воїном чеського корпусу Л.Свободи до 1944 року…Поранення, Чехія, умовляння залишитися в чехів та додому рвалася душа. Та не надовго. Далі ОУН, УПА.  У  1948 році прийшли «енкеевесники». Вислідили «Гайдамаку» – таке було псевдо в Михайла.  Нікому не було цікаво за що боролися українці… Суд і 25 років сталінських таборів. Такий був вирок тодішньої влади. Та видно, що Бог є – тільки 7,5 років довелося відбути в іркутській колонії політв’язнів 019 Чуні «Озерлагу» … І там вів підпільну боротьбу. Діяла підпільна організація, яка видавали газету «Одвічний Дух стихії». Готували повстання. Михайло відповідав за виробництво холодної зброї…

  • … У 1956 році повернувся додому. Був найліпшим столярем-меблевиком  ( вичурний сервант  з різьбленням, ліжка, столи, тумбочки,  від хижі і в хижі все його руками зроблено, -Авт.). Музикант на скрипці, був  доброю розумною людиною. «Кобзаря» знав усього напам`ять. Був час у таборі вивчити…  Майже 30 років нашого спільного життя він вів щоденний журнал погоди з замітками… Я вже 8-й рік продовжую його справу ведення  погодника… Не дивлячись на різницю у віці 20 років, у нас було щасливе життя. Четверо дітей, онуки, правнуки… раніше і вишивала, і ткала, і шила. Різницю в 20 років  відчували, бо файно кохали один одного.

  • У 1992 році  був реабілітований. Яка то була радість – не бути більше під наглядом. Але до спочину був патріотом України, мріяв про справжню соборну Україну, а не ту яку маємо, -розповідає Марія Михайлівна.  Дякувати М.Волинцю, що він залишив спогади про мого чоловіка, якому довелося навчатися у відомих людей України, що відбували тюрму в Сибіру… 

  • Господиня охайної хижі показала світлини, листи від газдиного (чоловіка) друга відомого письменника – репресованого політв`язня, який відбув 28 років таборів, Михтода Волинця, котрі  разом відбували покарання в Сибіру… З листів (дозволили почитати, -Авт.) дізнався, що  автор кількох книг, дуже цінував дружбу з М.О. Славуником, вважаючи його палким борцем за вільну Україну. Автор книг М.Волинець товаришував  з У.Самчуком, братом В.Барки, А.Жигуліним,  поетом Олександром Ісбахом, письменниками Б.Дьяковим, Б.Четвериковим, генералом О.Грековим, А.Патрус-Карпатським та багатьма іншими відомими політв`язнями по табору.  Cеред них був чех отець Корнійчук, у якого на руках помер відомий український поет і письменник Олександр Олесь в Чехії( батько відомого письменника, археолога, одного із лідерів ОУН Олега Ольжича, -Авт.), який був політв’язнем «Озерлагу». ..

 Спогади про чоловіка – це найкращі спогади нашої господині. Під час розмови метка – чітаво ( швидко, -Авт.) накривала на стіл національні закарпатські страви: відварена та запечена прямо на металевій частині плити буля (картопля) з памолоткою (сметаною); росів – зварена заквашена капуста з квасолею; білий  сир з коров`ячого молока; гриби з булею…. Не обійшлося без палянки (самогонки). А що за стіл без традиційної та популярної запашної кави. Для міжгорян один із найголовніших напоїв, що додає фізичної сили і хорошого настрою. Гостинність горян не можна виказати словами. Наскільки вони відкриті серцем, привітні, наче до своїх рідних. Вони цінують гостя… З такими людьми буде жити Україна, будуть її люди щасливими… Дай Боже тільки нам розумних керівників…  Мій оповідач згадала і про тяжке життя людей гірської місцевості – серця міжгір’я с. Новоселиця. Люди тут чемні, добрі і щедрі до гостей, бо дуже рідко до них заходять такі гості, як ми  – туристи..

  • Далі оповідачка згадує. як з дитиною на руках, якій не було ще й року, приходилося йти далеко в полонини,  стрімко в гори (до 7  кілометрів від хижі, бо слід було косити гектар сінокосу для колгоспної худоби,- Авт.). А заробила: мінімальну пенсію та копійчану доплату за проживання в гірській місцевості. Тому й приходиться тримати корови (це не наші  корови з удійністю 30-40 л. молока на добу,  якщо тут корова «дає»  за день до 20 літрів, то хороша корова, -Авт.) та іншу живність, щоб вижити. Важко працювати, а ще й гриби, ягоди, за якими треба йти за кілометри… Все, що дає можливість жити приходиться робити. Вивезти на продаж в район немає змоги, що дорога, що транспорт не ходить… Городина  високо на полонинах .. Обробити землю ( глина), посадити, виростити, зібрати дуже складно фізично…

  • Ось так вони живуть люди вже похилого віку. З великою шаною до рідних і близьких.

  • Маю 4 дітей, 8 онуків та 9 правнуків – цим живу, цим і пишаюся. Попереду велике свято черговий онук Мирон у свій ювілей 25 – річчя одружується, а для мене він ювілейний – народився на моє 50 – ліття. Ось так воно життя цікаве і складне, неповторне зі своїми турботами і  радощами, смутком і надією, що далі буде краще…

  • Я вдячний М.М.Славуник за зустріч, за цікаву розповідь, за те велике прагнення до життя за будь-яких  умов …   

  • І.Мельник     

  • ФОТОРЯД

(більше…)

Українські Карпати. Куди там австрійським Альпам

Нарешті добрався до ноутбука. Чесно сказати не було бажання раніше описати свій відпочинок у Карпатах… Така навколо тебе природна аура, що словами важко передати, така неймовірна краса. Який ландшафт!

  Гори вкриті смерекою, ялицею, модриною  плавно переходять у полонини з перелісками, що квітують різнотрав’ям лікарської аптеки (звіробій, подорожник, тисячолисник (деревій), гірська арніка, чебрець, вогник, м’ята різних видів, кмин, живокіст, оситник (будяк),  Іван-чай… всього не перелічити (вперше побачив його в своєму житті, -Авт.). Це все ми збирали на висоті  понад майже 1300 метрів над  рівнем моря. Уявіть яке тут повітря. Ним неможливо надихатися. Квіти, реліктові смерекові ліси, де ще «не цюкала сокира лісоруба», благоухають таким ароматом, що підйом протягом шести годин на гору Чорна Ріпа  в десяток кілометрів стрімко вгору  не відчувався, наскільк

и там життєдайне повітря…Озираючись навкруги, милуючись та зачаровуючись красою,  вдихаючи на  повні груди цілюще карпатське повітря, розумієш, що таке гірське життя…

 Ми знаходимося в  с. Новоселиця Міжгірського району Закарпатської області на стику кордону з Львівською областю (відомий гірсько – лижний курорт, м. Славське, 23 км.). Хребет Чорної Ріпи є кордоном трьох областей: Львівської, Закарпатської та  Івано-Франківської. Раніше до «руських», так називають місцеві жителі радянську владу,  тут проходив польсько-чеський кордон.

Ось вона довгоочікувана гора Чорна Ріпа з однойменною полониною, з відповідною назвою і хребет, яким ми рухалися кілька кілометрів в напрямку гори двох Близнюків. Який відкривається краєвид! Справа Боржавський  хребет з полонинами, зліва хребет Смерек. А вдалині гора Озерянка, а під нею Синивірське озеро. Скільки сягає око бачиш вдалині Бескидські гори – це вже Польща, далі –  чеські Татри, а ще далі  Буковинські гори – Румунія.

За один день пройшли понад 20 кілометрів полонинами вкритими чорницею – яфенем ( місцева назва чорниці,- Авт.), продираючись через скелясті глибокі урвища – ущелини зі стрімкими звориками (струмочками) джерельної води, що вливаються в річку Голятинку, з зарослями смерічок, виходиш на полонини. Навкруги  вже інші  картини карпатських гір…

Що ж, треба їхати, щоб все це побачити, відчути та пропустити крізь себе, наживитися духмяним  життям карпатських гір…

Як мені до лиця було почути, що я ліпший підкорювач карпатських гір (Верховина), коли ми разом з нашою  господинею – знавцем місцевості Наталією Бахталою ( до речі, до 2013 року корінна олександрійка, -Авт.), а нині жителька зі всіма правами новеселчанки, яка вперше тут пройшла з туристською групою ще в далекому 1972 році, ми разом з дружиною Іриною, пройшли понад 20 км! Уявіть вийшли зранку  о 7.26, а повернулися до її хижі  о 19.30 вечора. Цікаво все було. Дійшли до витоку джерела р. Біла Тиса, що нижче впадає в Чорну Тису,  а далі – могутня Тиса…  Світловий день горами з лісовими масивами смереки заввишки до 30 метрів  та полонинами з короткими відпочинками для перекусу, у тому числі й чорницями  з  карпатською полуницею (камянки (брусниця) будуть дещо пізніше, -Авт.), пройшли неймовірними  краєвидами карпатських гір, де рідко ступає нога туриста, а шкода…

Це перше знайомство з місцевістю. Кілька днів – уже 5 днів пролетіло, мов один день. А скільки вражень. Щемить серце, бо залишається лише 3 дні нашого перебування в гостинної Н.Бахтали з її  туристичними походами, екскурсіями,  цікавими розповідями знавця місцевого колоритного, неординарного життя русинів- закарпатців, зустрічами з ними…

Далі  буде ще цікаво… Будуть діалоги з жителями села, їх побут, звичаї…

ФОТОРЯД

І.Мельник    

(більше…)

Упевнена перемога “Олександрії”

Щойно завершився матч «АЗ Алкмар» – «Олександрія» – 0:3. Олександрійці достойно довели свою перевагу в грі, відзначившись трьома влучними пострілами в «десятку». Спочатку, в першому таймі, вже на 21-й хв. влучним  ударом відзначився Д.Гречишкін. В другому таймі за територіальної та домінуючої ігрової переваги, «аграрії» порадували  понад 700 глядачів. Котрі спостерігали  це протистояння в прямому ефірі до 0:3.

На 56-й хв. в черговій атаці олександрійців  кращим на добиванні був досвідчений О.Довгий, якому вдалося після кількох ударів та відбиття таки забити другий м`яч у сітку воріт суперника-0:2.

Не зупинятися на досягнутому. «Олександрія» повинна  нарощувати успіхи в забиванні якомога більше м`ячів у ворота суперників. І як наслідок, на 81-й хв. намагання К.Ковальця втілилися в третій забитий м`яч у ворота  «АЗ Алкмар». Відбулося це за третім ударом. Ю.Паньків ввів  шкіряного у гру. Хтось з наших гравців скинув головою на ногу К.Ковальцю, а той помітив, що воротар вийшов далеко з рамки воріт – перекинув за потилицю і захисника, і воротаря суперника – 0:3. Хороший результат.

Такі матчі красномовно свідчать про старанність та відповідальність, що повинна  бути присутня не лише на зборах, а й по ходу чемпіонату, та в матчах групового турніру Ліги Європи. До цього і крокує  команда  «Олександрія» – робить перші впевнені кроки в контрольних  спарингах.

Нехай їй посміхнеться вдача у всіх її починаннях цього великого футбольного року.

І.Мельник  

Сторінка 1 з 27712345...102030...Остання »
Істина від Олександрії © 2017 - 2019